В Минобороны РФ фурор и ликование – военная пресса Украины уничтожена местными кадрами
Напередодні нового 2019 року в Міноборони України закрили останні газету і журнал.
В останні дні 2018 року в Міністерстві оборони «провернули» досить неочікувану чи операцію, чи оборудку. Закрили 2 видання — Центральні друковані органи МОУ – газету «Народна армія» та журнал «Військо України».
Щоб зрозуміти ступінь ідиотизму та шкідництва в такому бюрократичному кроці, треба поглянути на цей акт прогресуючої чиновницької олігофренії з військової, реформаторської, інформаційно-пропагандистської, патріотичної, історичної та інш. точок зору.
Отже, під час війни нищать дві останніх пресових дивізії (чи то пак, бригади або хай навіть батальйони). Така гіпербола є абсолютно життєздатною і аж ніяк не перебільшеною, якщо згадати про те, що російські пропагандисти а-ля Кісельов щоб уможливити війну проти України і потім підтримувати її, саме медійно розстріляли мізки жителів РФ і багатьох громадян України.
Оскільки, як стверджував класик, подібне лікується подібним, щоб привести мізки, перш за все, нашим громадянам до ладу, поставити сіру речовину на місце – необхідні адекватні медійні заходи.
З огляду на це, журналісти газета «Народна армія» крім випусків для військових частинах ЗСУ ще й виготовляли додаток для зони АТО. І в цьому випадку, виконували як інформаційно-просвітницьку, так і контр-пропагандистську функцію.
Крім того, до трудів праведних народоармійців належало проводити такі необхідні під час війни заходи, як фотовиставки, які пропагували мужність, героїзм, звитягу захисників України. І ще безліч чого.
Багато що робилося і було в журналістів «Народної армії». Одного не було — почуття байдужості до України та її Збройних сил.
І от, коли українці вже подумки були за Новорічним столом, сталося те, що сталося. Скоротили газету, а разом з нею на додачу і журнал. Шикарне друковане видання «Військо України» також пішло у небуття. Слідом за «Народкою».
Тепер уявімо, що хтось в сусідній РФ (де-факто країні, що воює з нами) примудрився посягнути на газету «Красная звезда». Щоб зрозуміти, чим є це видання сьогодні (або яким має бути видання країни, що воює) зайдіть за цим лінком http://redstar.ru/
Побачили? Відчули? Зрозуміли?
Та Україна і наші Збройні сили сьогодні розв’зують значно складнішу проблему, бо фактично воюємо з противником, що ресурсно переважає. А на ЗМІ України та медіа ЗСУ покладені надважливі задачі. Як же їх виконувати, якщо ПРЕСИ ЗСУ вже не залишилося?
Таке собі передноворічне «вбивство» ну дуже вже нагадує спецоперацію. Стійке усвідомлення цього не полишає розум, якщо вчитатися в статтю про скорочення українських військових видань на сайті bagnet.org (див. далі).
Виявляється, за скороченням останніх газети і журналу стояли специ біглого міністра МВС Захарченка. Так-так, вітання від Вітьфьодоровича!
Саме його специ і «спецовки» успішно перекочували з лав МВС, де, як пише багнет, вони піарили «героїчний» Беркут. І не просто успішно перескочили під крильце Міністра Полторака, а й не зле повсідалися на керівні посади.
Такого кар’єрного десанту в Міноборони дівчатам з прес-служби Захарченка було досить, щоб не допустити «до тіла» Полторака журналістів і журналістів-ветеранів «Народної армії» та «Війська України», які вживали кроків для порятунку останніх військових газети та журналу.
Коли, ну майже за біблійними канонами, відбувалося «побивання малюків» (Ваші руки зв’язані і Ваc позбавляють можливості захищатися, тому Ви можете відчути свою слабкість і мізерність – авт.), досить дивну позицію щодо знищення останніх газети і журналу в ЗСУ посіли наші дорогенькі нардепи.
Не допомогли порятунку дітищ народоармійців та військоукраїнців ні «афганець» Томенко, ні захисниця свободи слова Сюмар, ні інші досить уславлені і патріотичні депутати ВРУ.
Як же сталося, що за кілька тижнів або навіть днів в ЗСУ знищили те, що створювали ціле (а то й два — авт.) покоління військових і цивільних медійників?
Є версія, що фактором помноження на нуль центральної газети у відомстві Полторака були приваблива діляночка і не менш приваблива будова на столичній вулиці Мельникова. Саме там дислокувалася «Народна армія». Ця версія має право на життя, але не хочеться думати так мізерно про наше дорогеньке Міноборони. Хоча, якщо корупціонери в МОУ можуть розкрадати, скажімо, мільйони на закупівлі квартир для військових родин (учасників АТО, інвалідів війни та інш.) то чому вони – корупціонери – не можуть зробити ґешефт на помноженні в нуль центральної військової газети?
Та більш правдоподібною є версія причетності до анти-медійного удару команди екс-президента. За часів Януковича в Україні був створений досить сумнівний закон про роздержавлення ЗМІ. Саме цей сумнівний закон абсолютно некритично використали щоб знищити рештки військової преси України під час війни. І от тут як раз стали в пригоді дівчата Захарченка (піарниці героїчних буднів Беркуту) — міліціянтки, які зробили карколомні кар’єри під патронатом Степана Полторака.
Уявіть, що подібні оргштатні заходи провернули якісь міфічні «специ» в Міноборони РФ і скоротили центральний орган — газету «Красная звезда». Як довго слід було б очікувати розслідування, звільнення, дій ФСБ (привіт, СБУ!) та іншого? Як в російському анекдоті, не важливо на яких мерседесах їздили ті діячі, якщо за ними приїхала «Газель» Слідчого комітету.
Отримавши шок і оговтуючись від нього, офіцери «Народної армії» та й «Війська України» не дуже поспішають цю історію, що надто відгонить спецоперацією, робити надбанням громадськості.
Тим часом, в Кремлі можуть відчувати фурор і захоплення – нищення центральної преси Міністерства оборони України відбулося швидко, злагоджено, чітко. І, що досить важливо, силами місцевих кадрів. Чи не тільки місцевих?
P.S. Цю абсолютно негативну для рейтингу Порошенка історію вже почали використовувати політики, що належать до табору Тимошенко. З партійних інтернет-ресурсів вона сягає топових інтернет-видань.
Ще б пак! А чому б не використати таку нагоду, коли самі підлеглі Петра Олексійовича так хвацько «удєлалі» шефа за 2-3 місяця до виборів?
Ігор Рудич, незалежний журналіст
Публікації за темою:
