Як переслідували офіцерів в Міноборони за часів Гриценка
Під час виборчої кампанії-2019 в Президенти України кандидат Гриценко висувається з головним гаслом про Чесність. Звісно, як і будь-яка команда, команда Гриценка «ліпить» з нього ідеального кандидата. Це звична практика фахівців з PR, іміджмейкерів та інших. Натомість, місія журналістів – відшукати на того чи того кандидата такі собі «скелети у шафі», неприглядні історії з минулої діяльності політика. Це робиться для того, щоб повідомити суспільство, дати громадянам сигнал, допомогти сформувати реальну картину про політика, чиновника. Аби згодом, в даному випадку після виборів, не було запізно.
Після того, як пан Гриценко очолив у 2005 році Міністерство оборони і встиг вчинити певні дії, в деяких ЗМІ з’явилася ця стаття (див. далі). Її автор – Микола Селюк, полковник, юрист, випускник військової академії імені Фрунзе, в першій половині 90-х років обіймав посаду заступника начальника Кадрів Збройних сил України.
Чи під силу «Філіалу Центру Разумкова» реформувати Збройні Сили України?
Щодо повноважень Міністерства оборони та
Генерального штабу Збройних Сил України.
Досвід свідчить, що дійсного реформування силових відомств вольовими рішеннями керівників не здійснити, ігнорування та застосування на власний розсуд чинного законодавства України лише підкреслює — це черговий експеримент над армією. Перші кроки нового керівництва дають підстави для великих сумнівів.
Структура центрального апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та Командувань видами збройних сил, їх функції і повноваження структурних підрозділів визначені попереднім керівником міністерства, який не звик прислухатися ні до думки ні фахівців, ні до думки громадськості.
Нова Структура центрального апарату Міністерства оборони України, як і попередня не погоджені з Кабінетом Міністрів України, як того вимагає Указ Президента України «Про внесення змін до положень про Міністерство оборони України і Генеральний штаб Збройних Сил України». Навіть очевидне застереження у вигляді протесту Генеральною прокурора України на наказ Міністра оборони України про затвердження структури центрального апарату міністерства від 29.09.2004 не викликало сумнівів у нового міністра Гриценка А.С
Він пішов тим же шляхом — не погоджував Структуру центрального апарату Міністерства оборони України з Кабінетом Міністрів України, вважаючи, що Прем’єр-міністр України і Кабінет Міністрів України це одне і те ж, більш того, видав наказ про затвердження структури і одночасно скасував всі накази свого попередника про її затвердження. Не може вважатися законним і наказ про створення нової структури Збройних Сил України -Командування Сил Підтримки, існування якого не передбачено чинним законодавством України і також потребує оцінки фахівців та експертів.
Виглядає дивним, як на міністра Гриценка А.С., публічного дослідника військових проблем щодо затвердження ним структури Міністерства оборони, яка не обговорювались публічно, не проходила і не мала ні юридичної і наукової експертизи, ні економічного обгрунтування з врахуванням міжнародного досвіду військового будівництва і без врахування майбутніх наслідків.
Посилення цивільного контролю та розмежування повноважень між Міністерством оборони і Генеральним штабом у такий спосіб, як заміна військових керівників структурних підрозділів на цивільних „фахівців» призвела до абсолютно «каламутної води», схоже в яку втрапив і новий міністр.
На перший погляд, не може вважатися прийнятним і професійно обгрунтованим розподіл повноважень між заступниками міністра оборони осіб, виходячи саме з вимог Президента України про порядність, професіоналізм та патріотизм посадових осіб органів державної влади. Щодо новопризначених заступників міністра.
Наприклад. Яким великим професіоналом і авторитетною особою в галузі кадрової роботи, спорту, інформаційної політики, гуманітарної сфери та охорони праці є колишній начальник Військової медичної академії генерал-лейтенант Пасько В.В., або інший колишній генерал Нещадим М.І., який безпосередньо упродовж чи не 13(!) років реформував військову освіту і здійснював кадрову політику, а тепер в якості «цивільного професіонала» буде реформувати юридичну і адміністративну службу міністерства, не маючи справжнього військового досвіду та юридичної освіти.
Прийняття Закону України про «Народний контроль на усіма чиновниками і міністрами», був би справжнім оком Президента України. А для розподілу повноважень між центральним органом державної влади та органом військового управління, уточнення їх функцій та завдань, швидкого і кардинального вирішення проблеми необхідно скористатися досвідом військового реформування країн-членів НАТО і, в першу чергу, Польщі.
Чи справді «нові кадри» є новими військовими професіоналами?
Представляючи нового Міністра оборони України, керівництву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України Президент України серед невідкладних проблем Збройних Сил України наголосив і на проблемі закритості та непрозорості діяльності військового відомства, які заважають формуванню у суспільстві громадської підтримки.
Найважливіше завдання Президент України визначив, як « …я чекаю плану створення національної армії, проведення повномасштабної військової реформи…, »далі Президент зазначив, у сформованій Концепції має бути чітка гарантія — ніхто не повинен постраждати від реформування…».
Без залучення до такої роботи військових фахівців, які б конкурсних засадах були обрані для обіймання посад керівників структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, цивільних спеціалістів, поставлена Президентом України задача нинішнім керівникам може виявитися не під силу, більшість з яких не знає, як проходити конкурс і не уявляє підбір кадрів на конкурсних засадах.
Закон України «Про оборону України» до основних функцій Міністерства оборони України відносить і проведення державної військової кадрової політики, а Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами» предметами цивільного контролю, серед інших визначає і «хід виконання програм реформування Збройних Сил України, формування і реалізацію кадрової політики, використання видатків на потреби оборони, дотримання бюджетного законодавства».
Державна військова кадрова політика має реалізуватись через підбір кандидатів на посади, освіта і досвід роботи яких відповідає вимогам для зайняття посад державних службовців в органах державної влади. Оскільки військова служба є державною службою особливого характеру, то ці вимоги в повному обсязі стосуються посадових і службових осіб органів військового управління від Міністерства оборони України до командування військової частини включно.
Питання підбору і розстановки кваліфікованих, професійно підготовлених офіцерських кадрів на посади в органах військового управління в період кардинальних змін чисельності та структури війська є найголовнішим і пріоритетним серед інших. Розгляд офіцерів і генералів на військові посади в органах військового управління відбувається на атестаційних комісіях, яку очолює заступник командира частини і на своє особисте уявлення про підбір кадрів, як правило, визначає висновок, за який голосують одностайно.
Основною вимогою нормативний акт визначає розгляд кандидатури на конкурсній основі — «посади офіцерського складу комплектуються офіцерами, які перебувають на військовій службі шляхом професійного підбору на конкурсній основі», однак ця норма до цього часу не впроваджена в Збройних Силах. Гарантій дотримання наказу Президента України про те, що ніхто не повинен постраждати від реформування війська новий Міністр оборони не збирається давати – наказом №124 від 21.02.2005 всі попередні накази міністра О.Кузьмука, якими затверджувалась структура центрального апарату міністерства скасовані.
Такі «військові професіонали в галузі військового права» свідомо чи по необачності подали міністру на підпис проект наказу, абсурдний за своїм змістом. Тобто, цей юридичний акт засвідчує — всі кадрові призначення, які були здійснені попереднім міністром О.Кузьмуком та його заступниками, є нелегітимними. Виникає питання, а що робити з військовослужбовцями та працівниками, які працюють в структурах, яких немає?
Хто буде нести персональну відповідальність за таке безглуздя — міністр чи посадові особи, які готували та засвідчували юридичну правомочність цього наказу? Очевидно, що міністр Анатолій Гриценко «входить в роль».
В результаті проведення такої кадрової політики:
1. В Міністерстві оборони України, запроваджена правова норма за якою цивільні особи наділені правом віддавати розпорядження військовослужбовцям та вимагати від них виконання їх наказів, що призвело фактично до знецінення основних принципів військового будівництва — єдиноначальності та субординації.
2. Фактором, що дискредитує військову владу є правова норма за якою до м. Києва мають призначатися лише ті військовослужбовці, хто має житло, що врешті — решт знецінює результати військової служби найкращих офіцерів і прямо сприяє протекціонізму, корупції і кумівству.
3. В отриманні командирами одноосібного «монаршого» права складати атестацію на офіцерів і прапорщиків, реалізація якого фактично робить офіцера рабом свого командира.
Таким чином, слід невідкладно змінити систему атестації осіб офіцерського складу, відмінити розгляд атестаційними комісіями всіх рівнів кандидатів для призначення на вищі посади і віддати це право військовій громадськості.
Чи вигідна міністру оборони участь громадських організацій
у формуванні державної політики ?
Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» гарантує право громадських організацій звертатись із запитами щодо порушень прав військовослужбовців, або неналежне виконання наданих законом повноважень з боку посадових осіб органів військового управління
Цей же Закон передбачає і право контролю за формуванням і реалізацією кадрової політики у військових структурах, використання видатків на потреби оборони, дотримання бюджетного законодавства. Оскільки у військових частинах фактично заборонена діяльність громадських організацій, а Збори офіцерів повністю залежні від волі і влади командира військової частини, то зрозуміло, що вся діяльність цього командира проходить поза будь-яким контролем.
Так, до складу атестаційних комісій не залучена офіцерська громадськість, у службовій кар’єрі та отриманні державних нагород перевага віддається за ознаками особистого знайомства, протекції окремих посадових осіб, за родинними зв’язками і за ознаками «купівлі посад і орденів». Здійснення надійного громадського контролю за діяльністю Збройних Сил України, не може бути ефективним без допомоги громадських організацій та засобів масової інформації, бо контроль лише з боку самих цивільних посадових осіб військового відомства є сумнівним.
Так Указом Президента України від 07.12.2004 №1447 присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України» генерал-майору Науменку Миколі Івановичу, першому заступнику директора Департаменту кадрової політики та освіти, хоч на цей час за наказами міністра О.Кузьмука цей департамент вже не існував з вересня 2004 року! Цей генерал запам’ятався і викладачам та курсантам Каменець — Подільського військового інституту, як справжній агітатор за провладного кандидата, який начебто, прямо говорив — не буде Президента, не буде міністра оборони, не буде міністра не буде і Вас. Він і тепер на коні! Конюшні чисті, бо ніякого контролю не існує в природі.
Формування управлінь та відділів, підбір кандидатів для заняття військових посад і посад державних службовців до структурних підрозділів Міністерства оборони України відбувався без будь-якого професійного підбору на конкурсній основі, оскільки був проігнорований основний принцип — професіональної придатності. Проблема реалізації правової норми про обіймання посад в органах військового управління професійно підготовленими особами офіцерського складу шляхом професійного підбору на конкурсній основі, рівень освіти та досвід військової служби яких відповідав би сучасним вимогам перезріла.
Застосування цієї норми перекриє доступ родичам, знайомим, близьким, друзям і т.п.
Яким чином і за якими принципами збирається міністр Гриценко А.С. формувати і центральний апарат міністерства і військо до цього дня невідомо. Склалось враження, що основна задача міністра це нагородження хрестами, відвідання пам’ятних місць, теле і фоторобота, що начебто свідчить про відкритість і прозорість самого міністра.
Військом, в цей час, начебто, командує Головнокомандувач Збройних Сил України, він же начальник Генерального штабу С.Кириченко, який за «особливі заслуги» від Президента України Кучми Л.Д. 30.12.2004(!!!) отримав військове звання «генерал-полковник». За зразком країн європейської демократії, з якими ніби-то добре обізнаний міністр Гриценко А.С., слід було б створити всеукраїнську військову спілку — профспілки військовослужбовців, яка б опікувалась проблемами соціального характеру у військових частинах Збройних Силах України.
Загальний військовий обов’язок — дискримінація за майновим станом
Рішення про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», за яким термін строкової служби буде дорівнювати 12 міс., а для осіб які мають вищу освіту — 9 міс. не розв’яже проблеми якості призовного контингенту та підняттю престижу військової служби.
Популістську заяву Президенту України видно, готували ті самі-ж «військові професіонали», що і наказ міністру оборони. Чинним законодавством України передбачено 32(!) умови, за якими призовникам надається відстрочка від призову або вони взагалі звільняються від призову.
Розширення кола осіб, яким надано відстрочки, призвело до суттєвого збільшення кількості громадян, які мають лише базову середню освіту (9 класів) і підлягають відправці у війська. У зв’язку з цим, весною 2004 року із загальної кількості призовників, які підлягали виклику на призовні комісії, понад 30% не мали середньої освіти. ( Для порівняння — під час попередніх призовів цей показник коливався від 15% до 20%).
Під час весняного призову 60.386 призовників (19% від загальної кількості, що підлягали виклику на призовні комісії) було визнано непридатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я. Правом на альтернативну (не військову) службу може скористатись край обмежена кількість призовників, оскільки умови для тих, хто за переконанням совісті не хоче брати зброю, дуже жорсткі.
Вкрай низький освітній рівень призовників, їх фізична непідготовленість та недостатнє харчування не дає змоги, без вжиття кардинальних змін у системі призову, надіятись на покращення якості призовного контингенту. Такий контингент придатний лише до використання в якості дешевої робочої сили, а не до опанування складними військовими спеціальностями, що врешті-решт не сприятиме і якості мобілізаційних ресурсів.
Упродовж 2002 року загинуло 146(!) військовослужбовців, у 2003-2004 рр. 120 і 118, що при значному зменшенні чисельності війська виглядає страхітливо, бо тільки за 8 місяців 2004 року від фізичного насильства постраждало 258 осіб, що насправді не може вважатися точним показником. Військо, насправді призначене виключно для забезпечення власне життєдіяльності, несення вартової, патрульної та іншої служби в добовому наряді, чисельність якого коливається в межах 25 тис. щоденно, що свідчить про абсолютну відсутність бойової підготовки. Причинами цього становища є:
— повна відсутність у солдатському середовищі сержантського складу з вищою, неповною вищою та спеціальною середньою освітою;
— відсутність у військових колективах громадської організації, яка б опікувалась проблемами соціального та правового характеру (профспілки військовослужбовців);
— становище офіцера приниженого та заляканого командирами про першочергове скорочення посад, підрозділів чи частин і внаслідок цього втрата права на отримання житла і засобів до існування, що характерно для окремих гарнізонів;
Тому, було б доцільним внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», які передбачали б гарантоване право на отримання вищої освіти на бюджетній формі навчання у державних навчальних закладах, а також їх переважне право на заняття посад державних, службовців в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Чи спроможна військова прокуратура запобігти розкраданню і
«реформуванню» військового майна?
Важливим напрямком здійснення контролю суспільства за військовими відомствами є контроль з боку спеціального органу — військових прокуратур Генеральної прокуратури .
Саме на цей орган покладений обов’язок здійснення нагляду за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, в тому числі і за використанням, визначених Законом України «Про державний бюджет», видатків на потреби оборони та дотримання бюджетного законодавства.
Так, 29.09.2004 Міністр оборони України О. Кузьмук підписав наказ № 438 «Про затвердження Структури центрального апарату Міністерства оборони України», а 06.12.2004 міністр затвердив третій варіант структури без погодження з Кабінетом Міністрів України і без видання наказу про її затвердження. Саме затвердження структур, начебто, нікого не зачіпає, але ж більше тисячі військовослужбовців та працівників були попереджені про наступне скорочення посад, звільнені з них та призначені до структури, яка не є легітимною.
Оскільки протест Генерального прокурора України на наказ Міністра оборони України від 29.09.2004 № 438 було проігноровано, то Головне управління військових прокуратур Генеральної прокуратури, яке внесло протест, зобов’язане було звернутись до суду про визнання наказу міністра оборони незаконним.
Очевидно, що заплющивши очі в передвиборній компанії, військова прокуратура не могла реагувати принципово і на розкрадання військового майна у такий спосіб, як безоплатна передача місцевим громадам та іншим структурам.
Не бачила прокуратура і того, що В.о. Міністра оборони України О.Кузьмук 24.01.2005 видав наказ №55, підписавшись як міністр оборони, «Щодо підпорядкування окремих структурних підрозділів Міністерства оборони України», яким фактично засвідчив вільне трактування та правозастосування законів України.
Майже 11 млн. грн. зі статті Міністерства оборони України на закупівлю військової техніки та озброєння за клопотанням Міністра оборони України О.Кузьмука до першого віце-прем’єр-міністра України М.Азарова мали бути спрямовані на закупівлю 110 (!) спеціальних автомобілів «ОКТАВІЯ — Елегант» та «ОКТАВІЯ — Классик» для перевезення посадових осіб військового відомства. Видно, що Микола Азаров, як цивільна людина дещо переплутав військову техніку та озброєння з представницькими автомобілями «ОКТАВІЯ — Елегант».
Фактична відсутність контролю за військовими відомствами з боку спеціального органу, яким є структура військових прокуратур, що входять до складу Генеральної прокуратури сприяла і сприяє розкраданню державних коштів, використанню їх не за призначенням і створює сприятливі умови для зловживання службовим становищем посадовими особами Збройних Сил України.
В Міністерстві оборони України давно забута норма Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.95 №690., якою передбачено, що «…працівник юридичної служби, який не вжив передбачених заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до негативних економічних наслідків, ущемлення прав і законних, інтересів працівників, несе відповідальність…».
Про роль і місце військових судів України у захисті
прав військовослужбовців та інтересів Міністерства оборони України.
Існування системи військових судів України, яка дісталась Збройним Силам України у спадок від колишньої Радянської Армії, жодним чином не сприяє зміцненню правопорядку у військах, захисту прав військовослужбовців, не віддзеркалюють справжнього стану злочинності та непрямо сприяють його прихованню від керівництва Збройними Силами України та від суспільства в цілому.
Офіційні дані за 2002 рік свідчать про те, що «…протягом 2002 року військовими судами України по першій інстанції розглянуто 16636 судових справ, з них 803 кримінальні та 15833 цивільні, генерали до кримінальної відповідальності не притягались…»
Серед кримінальних злочинів перевага за загальнокримінальними злочинами, які жодним чином не можуть кваліфікуватись, як військові злочини, бо такі злочини як
«… нестатутні взаємовідносини та ухилення від військової служби…», не передбачені Кримінальним кодексом України та й схожі вони мало, саме на військові злочини — один з яких звичайний загальнокримінальний злочин, інший як спосіб уникнути військової служби чи захисту від казармових хуліганів.
Штучне збільшення навантаження військових суддів за рахунок судових справ про перерахування розмірів пенсій, не може слугувати— підставою для утримання в складі Збройних Сил України цілої системи військових судів, ще й за умови кардинального скорочення чисельності війська.
Що стосується захисту інтересів Міністерства оборони України, то значне зростання судових документів (позовів, скарг, касаційних і апеляційних, судових повідомлень)в яких Міністерство оборони України є стороною у справі, як правило в якості відповідача у районних та господарських судах, засвідчує продовження процедури відчудження армійського (народного) майна „діловими колами” України.
Таким чином, процес створення сучасних Збройних Сил України мав би розпочатися зі створення незалежної спеціальної комісії, яка у стислі терміни розробила б Концепцію їх побудови з наступним затвердженням її Верховною Радою України.
Заступник начальника управління правового забезпечення
соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту
Міністерства оборони України Микола Селюк
Р.S.
Окрім читачів ЗМІ, статтю полковника Миколи Селюка прочитали і у Верховній Раді України. І не лише прочитали. Народний депутат Олег Білорус підготував депутатське звернення на Прем’єр Міністра Юлію Тимошенко.
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ
БІЛОРУС ОЛЕГ ГРИГОРОВИЧ
01019, м. Київ, вул. Банкова, 6/8 тел. (044) 295-69-07, факс (044) 294-66-71
ДЕПУТАТСЬКЕ ЗВЕРНЕННЯ
Прем’єр-міністру України ТИМОШЕНКО Ю.В.
Шановна Юліє Володимирівно!
Проблеми військового будівництва, реформування органів військового управління, структури і чисельності війська та правового становища військовослужбовців продовжують залишатися в центрі уваги засобів масової інформації і викликають суспільний інтерес.
Сучасний стан війська, в якому офіцерський склад, як кістяк цього війська деморалізований всевладдям командирів і начальників, безперспективністю на отримання житла та відселення із військових містечок без війська, абсолютним безправ’ям захистити себе і свої сім’ї, корупцією, протекціонізмом і комерціалізацією, що пронизали все військо, має привернути увагу народних депутатів України, Прем’єр-міністра України та Президента України.
Аналіз ходу реформування Збройних Сил України, безкінечні зміни штатів та структур війська, начеб-то під приводом їх удосконалення, насправді є прихованою формою звільнення від принципових, авторитетних і компетентних офіцерів і генералів.
Прошу Вас проблеми військової реформи обговорити на засіданні в Раді національної безпеки і оборони України, запросивши до участі військових фахівців від Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів» та інших громадських організацій.
Додаток: Інформаційно-аналітична довідка «Чи під силу «Філіалу Центру Разумкова» реформувати Збройні Сили України? « заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України — заступника голови ВГО «Товариство українських офіцерів» з правових питань полковника Селюка М.Р.
З повагою, О.БІЛОРУС
Таке звернення народного депутата України вже в першому кварталі керування військовим відомством міністром оборони А.Гриценком, справило надзвичайну подію, бо в оточенні міністра, що привів до керівництва міністерства чи не весь склад верхівки Центру Разумкова, не виявилося фахівців, які спроможні були оцінити всі ризики і переваги критичної статті. Їх дії виявили абсолютну неготовність до усвідомлення міри відповідальності за стан війська та його майбутнє. Що з ним робити? З військом.
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР-УКРАЇНИ
До депутатського звернення народного депутата України Білоруса О.Г.
від 24.03.05 № 02-475
ГРИЦЕНКУ А.С.
Прошу розглянути порушені у депутатському зверненні питання та можливі форми залучення представників громадських організацій, засобів масової інформації для обговорення актуальних проблем реформування і розвитку Збройних Сил.
За результатами розгляду до 5 квітня 2005 року поінформувати Кабінет Міністрів разом з проектом відповіді народному депутату.
КІНАХУ А.К.
Прошу надати відповідь народному депутату.
МАЛЯРЕНКУ В.Т. ПІСКУНУ С.М.
Костенку Б.О., Іващенку В.В. — відповідно до розподілу функціональних повноважень
(Підпис) Ю.Тимошенко
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ
УКРАЇНИ
Україна, м. Київ-168, Повітрофлотський пр. 6, тел.: (044)234-71-52; Факс:(044)226-20-15
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Подання
Про перенесення терміну виконання доручення Прем’єр-міністра України від 01.04.05 №14614/1/1-05
Щодо проблем військового будівництва, реформування органів військового управління, структури і чисельності війська та правового становища військовослужбовців. Прошу перенести термін виконання доручення Прем’єр-Міністра України до 20.04.05
Підстави. Порушене питання потребує додаткового часу для опрацювання.
Відповідальність за виконання цього доручення покладена на заступника Міністра оборони України НЕЩАДИМА М.І.
Тимчасово виконуючий обов’язки Міністра оборони України
Л.І. ПОЛЯКОВ
Перший заступник Міністра оборони України Леонід Поляков всю відповідальність за виконання цього доручення поклав на свого колегу, заступника міністра генерала Миколу Нещадима, який начеб-то вільно орієнтувався у всіх міністерських справах — і в освіті, і в кадрах, і в науці… . З досвідом, але без вищої військової освіти та досвіду служби в штабах оперативно-стратегічного рівня. Не було такого досвіду. Генерал із задачею, яку йому поставив полковник, схоже справився, бо його дослухався і сам міністр – звільнити такого автора і все рішення проблеми.
Вже 8 квітня 2005 року на ім᾿я заступника міністра М.Нещадима, керівником (тимчасовим) Департаменту правового забезпечення міністерства оборони Г.Куцаком було подано доповідну записку на зазначену статтю. Красномовна, як для юриста і правознавця, з ознаками “осуждения”. Ось вони нащадки тих, хто засуджував за будь-яку критику лінїї партії і правительства, лично товарища Сталіна. Дуже вже схоже.
Щодо фаховості цього тимчасового керівника говорить вживання ним терміну інформативно-аналітичної довідки в самому заголовку, та терміну інформаційно-аналітичну довідку в тексті доповіді заступнику міністра.
Міністр оборони Анатолій Гриценко долучився до цього процесу.
Заступнику міністра оборони України
Нещадиму М.І.
Щодо інформативно-аналітичної довідки
“Чи під силу «філіалу Центру Разумкова»
реформувати Збройні Сили України?”
Шановний Миколо Івановичу!
В Департаменті правового забезпечення проаналізовано інформаційно-аналітичну довідку заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України, заступника голови ВГО «Товариство українських офіцерів» з правових питань полковника Селюка М.Р. “Чи під силу «філіалу Центру Разумкова» реформувати Збройні Сили України?”
За результатами аналізу повідомляється наступне.
Відповідно до п.7 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.97 №888 (в редакції від 04.07.02. №618) міністр оборони України керує Міністерством, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної політики у сфері оборони і військового будівництва. Автором довідки в багатьох випадках, з негативного боку, коментуються дії Міністра оборони та інших посадових осіб щодо питань реформування Збройних Сил України, кадрової політики тощо, що є порушенням морально-етичних норм, вимог абзацу 11 пункту 11, пунктів 14,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та пункту 111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та не належать до компетенції автора.
В означених діях полковника Селюка М.Р., на наш погляд вбачаються ознаки дисциплінарного правопорушення. Відповідно до пункту 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на офіцерів може бути накладено такі дисциплінарні стягнення:а)зауваження; б)догана; в)сувора догана; г)попередження про неповну службову відповідність; д)посадове пониження; е) пониження військового звання на один ступінь; є)звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.
Крім того, абзаци 11 та 12 розділу 3 інформативно-аналітичної довідки містять інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію, спричиняє негативне ставлення невизначеного кола громадян України до Міністра оборони України як політика та державного діяча. Зазначена інформація підриває авторитет Міністра оборони у Збройних Силах України та може призвести до неможливості ефективно здійснювати повноваження з керівництва військовими формуваннями, а також забезпечення обороноздатності держави.
Вказана довідка може викликати недовіру підлеглих, а також призвести до необхідності до виправдовування перед оточенням Міністра оборони за негативну інформацію, яка міститься в довідці.
Враховуючи зазначене, можливо стверджувати, що у Міністра оборони України є законні підстави для звернення до суду з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації з вимогами про спростування недостовірної інформації, яка вказана у довідці, а також відшкодуванння нанесеної моральної шкоди
ТВП директора Департаменту правового забезпечення
(підпис) Г.Куцак
(№241/у/582 від 08.04.2005р.)
P.P.S. Ви запитаєте, навіщо було переслідувати полковника-юриста Миколу Селюка?
На це логічне запитання є раціональне пояснення. Пан Гриценко та його «брава» команда у 2005 році недаремно змінювали чисельність Центрального апарату МОУ (а далі – ЗСУ) без належного погодження з Кабміном. Хвацькі, беручкі пацани готувалися «проковтнути» і відповідно перетравити незлецькі шматки військового майна. (Для цього навіть стрімко пересадили з СІЗО в крісло заступника Міністра оборони Вячеслава Кредісова, який, за висловом обізнаних осіб, «упер из Минобороны вагон и маленькую тележку»).
І саме особа досвідченого юриста, випускника військової академії заважала «пацанам» в погонах і без РОБИТИ ФЕЄРИЧНИЙ ДЕРИБАН. Але це вже – інша тема.
Ігор Рудич, незалежний журналіст
