Помста розтягнута на 25 літ

ЯК ПЕРЕСЛІДУВАЛИ УКРАЇНСЬКОГО ОФІЦЕРА-ПАТРІОТА МИКОЛУ СЕЛЮКА

(До 26-ї річниці створення Збройних Сил України)

Задокументований злочин. Без покарання.

Міністру оборони України

В.Радецькому

“…раніше знаючи полковника Селюка М.Р. як патріота України, одного з тих, хто першими взялися за розбудову Збройних Сил нашої держави, прошу повторно розглянути його справу і призначити на посаду відповідно його кваліфікації і досвіду… З правдивою повагою (підпис) В.Чорновіл, (Витяг з листанародного депутата України, голови НРУ на ім’я міністра оборони В.Радецького від 05.05.1994 р).

Восени 1991 року офіцери-українці, які були в абсолютній меншості у складі Збройних Сил СРСР на своїй землі, виявили бажання докласти всіх зусиль, знань і вміння до створення в Україні власного війська, створивши Оперативну групу Міністерства оборони України на чолі з генерал-майором Костянтином Морозовим. Їх була сотня. Вони розпочали розвалювати і відколювати частинки від мільйонного угруповання Радянської Армії, які становились Українським військом.

Серед перших був і я, старший викладач кафедри тактики та оперативного мистецтва Академії протиповітряної оборони Сухопутних військ підполковник Селюк Микола Романович, доля якого упродовж десяти років була каменем спотикання для всіх міністрів оборони.

23 грудня 1991р. наказом Міністра оборони України К.Морозова № 3 мене було призначено старшим офіцером оперативного управління Головного штабу Збройних Сил України, а вже 8 травня 1992 р. — заступником начальника управління кадрів Міністерства оборони України. Управління кадрів опікувалось не лише питаннями призначення на найвищі посади в українському війську офіцерів та генералів, а й питаннями повернення українців з усього колишнього Радянського Союзу. А таких було тисячі, з яких майже сорок(!) тисяч повернулось до України і стало до лав війська.

Навесні 1992 року, відповідно до рішення міністра оборони України управлінням кадрів було сформовану групу старших офіцерів, які мали б виїхати до штабів тих військових округів Радянського Союзу, в яких вони проходили службу з метою доведення до командування цих округів про можливість переведення офіцерів та прапорщиків-українців до України.

У звітній відомості про чисельність офіцерів, які виявили бажання проходити військову службу в ЗС України було зазначено 11 військових округів – БВО, ДВО, ЗабВО, ЗакВО, ЛенВО, МВО, ПУпВО, ПкВО, СібВО, ТуркВО, ПрибВО та дві групи військ – Північна (дислокація у Польщі) та Західна (з дислокацією у ФРН). Крім того було зазначено і основні посади офіцерів-українців – командир взводу, командир роти (заступник комроти), командир батальйону (заступник комбата), командир полку (замкомполка), інші.

Відомість містить величезний масив первинної інформації про офіцерів, які виявили бажання перевестись для проходження військової служби до України. Так, наприклад командирів взводів мотострілецьких військ виявилося найбільше у Закавказькому військовому окрузі -94(!), ТуркВО — 68, ДВО -54, всього – 325 офіцерів первинної ланки.

Командирів рот, це та категорія командирів, яка несе первинну персональну відповідальність за стан матеріальної частини бойової техніки, озброєння та екіпіровки особового складу у війську — ЗакВО — 54(!), ТуркВО — 40, ДВО -112, всього – 206 (!), а командирів батальйонів та їх заступників виявилося не набагато менше аніж за офіцерів первинної ланки, Всього таких виявилося – 156(!) і також, лідерами цієї категорії офіцерів були ті ж самі воєнні округи. Для порівняння. В Московському, Ленінградському та Білоруському округах таких офіцерів виявилося лише 33(!), що засвідчує абсолютну істину – офіцери-українці забезпечували обороноздатність радянської імперії на найвіддаленіших і у найнесприятливіших кліматичних умовах гарнізонах.

Через півтора роки, восени 1993 року по сфабрикованим документам був знятий з посади і призначений з пониженням на 8(!) службових щаблів.

По прихоті одної посадової особи до розгляду справи було задіяно всю систему державної влади в Україні – законодавчу гілку влади, виконавчу та судову при залученні Генеральної прокуратури з усією системою військових прокуратур, Службу безпеки України, Адміністрацію Президента України разом з Генеральною військовою інспекцією при Президентові України.

Упродовж 10,5(!) років знаходив підтримку з боку народних депутатів України – В.Чорновола, А.Єрмака, В.Білоуса, Є.Лупакова, Б.Кожина, І.Біласа, Г.Омельченка, А.Чикала і багатьох інших. Було спрямовано на ім’я Президента України Л.Кучми та міністрів оборони України – генералів армії України В.Радецького, О.Кузьмука, В.Шкідченка, Є.Марчука, цивільного міністра В.Шмарова та А.Гриценка та інших посадових осіб понад 80(!) депутатських запитів і звернень. Кожен з них, засвідчив своїм підписом брехливу, абсолютно принизливу, як для міністра оборони України, відповідь народним депутатам України, Президенту України, Голові Верховної Ради України.

До висвітлення цього процесу були залучені засоби масової інформації та громадські правозахисні організації. Генералів і офіцерів, яких безпідставно звільнено з посад в Міністерстві оборони України упродовж 1993-94 рр. було десятки. Я ж наважився протистояти військово-прокуросько-суддівській системі, не підозрюючи що таке протистояння триватиме упродовж 10,5 років.

Справжньою причиною була принципова і непоступлива позиція щодо кадрової політики в міністерстві оборони упродовж 1991-93 рр., зокрема щодо призначення на найвищі посади осіб, що не вважали Україну окремою від Росії державою українського народу та право українців мати своє військо. Іншою причиною було запровадження в самому управлінні кадрів виключно української мови в спілкуванні, ведення ділової переписки та підготовки проектів наказів про призначення осіб офіцерського складу та прапорщиків.

Зазначена доповідь це задокументований доказ переслідування українців в Збройних Силах України за українську мову, за повернення українців до України, за залишення російського війська без командирів-українців. Ось один з документів.

Начальнику управления кадров

Министерства оборони Украины

Генерал-лейтенанту Игнатенко А.С.

Уважаемый Александр Степанович!

В округе сложилась определенная система и методика работы командующего войсками и военного совета округа по подбору, подготовке, обучению и воспитанию командиров полков и бригад.

Все вопроси связанные с прохождением службы этой категорией офицеров, в том числе и освобождение их от занимаемых должностей, в обязательном порядке рассматриваются на постоянно действующей аттестационных комиссиях дивизий, армии (корпуса), округа и военных советах армий и округа с обязательным приглашением командира полка (бригады) на их заседание.

Отстранение от должности командира полка (бригады) проводится с письменным докладом министру оборони Украины и с его личного разрешения.

Ваш заместитель, полковник Селюк Н.Р. в телефонном разговоре со мной 10 марта 1993 года подверг критике и выразил недовольство методами работы командующего войсками округа с командирами полков (бригад), высказал мысль, что такая работа приносит определённый вред строительству Вооружённых сил Украины и в бестактной, нетактичной форме дал понять командующему войсками округа, что этот вопрос будет рассмотрен на собрании Союза офицеров Украины.

Считаю, уважаемый Александр Степанович, что заявление полковника Селюка Н.Р., как должностного лица одного из серозных управлений Министерства оборони Украины, носит явно оскорбительный характер и направлено на подрыв авторитета командующего войсками округа.

Убедительно прошу Вас, уважаемый Александр Степанович, направить полковника Селюка Н.Р. в округ, чтобы он лично принес свои извинения командующему войсками округа за проявленную бестактность и нетактичность, в противном случае вынужден буду обратиться в коллегию Министерства оборони Украины с просьбой рассмотреть заявление полковника Селюка Н.Р. с целью снятия выдвинутых им обвинений в адрес командующего войсками округа.

С уважением

командующий войсками Одесского военного округа

генерал-полковник В.Радецкий. 12.03.93г.

Через півроку генерал-полковника В.Радецького було призначено Міністром оборони України і на першій же нараді керівного складу Збройних Сил України він, в присутності півтисячі генералів і полковників вигнав мене із залу засідань Головного штабу ЗС України.

Наступним кроком було видання директиви начальника Головного штабу ЗС України, начебто про скорочення посади та видання наказу про звільнення з посади. Начальник Головного штабу ЗС України генерал-полковник Лопата А.В. підписав директиву про внесення змін до штату центрального апарату міністерства оборони без будь-яких на те підстав. На прохання Радецького. Так у них заведено, совецьких генералів. Право і закон тут ні до чого.

Звільнити з посади та дотриматись при підготовці проекту наказу вимог чинного законодавства не вдалось. Питання незаконного зняття з посади та призначення з пониженням особисто розглядали міністри оборони В.Радецький, В.Шмаров, О.Кузьмук, В.Шкідченко, Є.Марчук та А.Гриценко, що засвідчило абсолютну неспроможність визнати факти переслідування та ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства України.

Таку тривалу роботу системи державної влади в України зупинив шостий Міністр оборони України Євген Марчук скасувавши 5 травня 2004 року наказ свого попередника В.Шкідченка про звільнення з військової служби в запас та призначив на посаду рівноцінну посаді заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України – заступником начальника управління Юридичного департаменту Міністерства оборони України.

Дії міністра оборони В.Радецького щодо зняття з посади та призначення з пониженням були вчинені з порушенням всіх нормативно-правових актів, що врегульовують питання призначення та переміщення по службі осіб офіцерського складу. Кожен наступний міністр підтримував дії і рішення свого попередника, вже при підтримці військових судів, колишніх реввоєнтрибуналів. Все як за радянських часів, тільки під синьо-жовтим знаменом. Генерали не помінялись, бо в більшості своїй і не переймалися створенням війська відмінного від Радянської армії. Кожне рішення міністрів можна було оскаржувати в суді, у військовому, де служили і правили правосуддя лейтенанти, капітани, полковники і генерали. І в армії служили і начебто мали статус суддів. Ось ці рішення.

— директива про скорочення посади заступника начальника управління кадрів МОУ;

— наказ про зняття з посади без зазначення підстав;

— призначення з пониженням, не за фахом і спеціальністю;

— безпідставна відмова у реалізації рішення вченої ради Академії ЗС України про обрання старшим викладачем;

  • безпідставний розгляд на засіданні Вищої атестаційної комісії МОУ;
  • видання наказу про відрядження до штабу Одеського військового округу;
  • скасування наказу про відрядження до штабу ОдВО, як не реалізованого;
  • призначенню на посаду викладача цивільного навчального закладу зі штатно-посадовою категорією “підполковник”;
  • директива про введення штатної категорії “полковник” за “особливим положенням” та призначення ст. викладача ст. викладачем, начебто на вищу посаду;
  • безпідставна відмова у навчанні на факультеті оперативно-стратегічного рівня Академії ЗС України;
  • наказ головкома ВПС ЗС України про зарахування в своє розпорядження;
  • наказ головкома ВПС ЗС України про уточнення наказу головкома ВПС ЗС України про зарахування в розпорядження;
  • скасування наказу головкома ВПС ЗС України про зарахування в розпорядження як не реалізованого;
  • наказ головкома ВПС ЗС України про обрання доцентом без будь-яких документів та конкурсу;
  • наказ Міністра оборони України В.Шкідченка про звільнення з лав Збройних Сил України через 5(!) днів після призначення на посаду доцента;
  • скасування через 1,5 роки наказу Міністра оборони України В.Шкідченка про звільнення з військової служби наказом міністра Є.Марчука;
  • скорочення через 4(!) місяці посади заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту МОУ;
  • пропонування посад за межами Міністерства оборони України;
  • звільнення з лав Збройних Сил України у віці 53 роки з вищою військовою та вищою юридичною освітою за скороченням штатів, якого не було.

Інформаційно-аналітична довідка

( Щодо наказів і рішень міністрів оборони України про переміщення по службі)

І. Наказ Міністра оборони України № 02461 від 19.11.1993 р.

про зняття з посади

Посада заступника начальника управління кадрів МО України, до того ж члена Спілки офіцерів України, першої в Україні громадської військової організації, яка поряд з основним завданням побудови справжнього українського війська, здійснювала і громадський контроль в питаннях дотримання законності у роботі з кадрами, викликала серед керівництва міністерства оборони острах.

19 листопада 1993 року на підставі подання від 17 листопада 1993 року, яке було складено та підписане начальником управління кадрів генерал-майором Дячуком Г.І., заступником Міністра оборони України генерал-полковником І.Біжаном був підписаний наказ Міністра оборони України № 02461 про зняття з посади заступника начальника управління кадрів МО України та призначення заступником начальника кафедри Київського військового інституту управління та зв’язку.

Згідно ст.17 Тимчасового Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України — “…командир відповідає за відданий наказ і відповідність наказу чинному законодавству…”.

Підписаний заступником міністра оборони України наказ не тільки не відповідав чинному законодавству, він містив ознаки цілої низки кримінально-караних дій вчинених посадовою особою, що займає особливо відповідальне становище.

Дії посадових осіб, що готували проект наказу та підписували мають всі ознаки порушення нормативно-правових актів, що визначали порядок проходження військової служби особами офіцерського складу, призначення на посади та переміщення по службі:

1.1. Тимчасового дисциплінарного статуту ЗС України (далі ТДС) –

— “… заступники міністра оборони мають право понижувати в посаді офіцерів від заступників командирів полків, відповідних їм і нижчих…”. (ст.76)Відомо, що штатно-посадова категорія таких посад “підполковник” і дисциплінарний статут не передбачає випадків коли можна понижувати в посаді офіцерів зі штатно-посадовою категорією “полковник”.

— “…начальники управлінь Міністерства оборони України, безпосередньо підлеглі міністрові оборони України користуються дисциплінарною владою командувача військовим округом…”(ст.12) – начальник управління кадрів МОУ безпосередньо підпорядкований міністрові оборони України;

– “…заступники командирів військових частин щодо підлеглих їм осіб користуються дисциплінарною владою на один ступінь нижче за права, які надані їх безпосереднім начальникам…” (ст.9 ).

Отже, заступник міністра оборони підписувати наказ про призначення на нижчу посаду заступника начальника управління, яке безпосередньо підпорядковане Міністрові оборони України, не мав права. Міністр оборони генерал-полковник В.Радецький доручив виконати цю ганебну місію своєму першому заступнику генерал-полковнику І.Біжану, у якого не вистачило духу заперечити міністру.

1.2. Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (далі Положення)

-“… у наказі про переміщення з вищої посади на нижчу зазначається підстава переміщення…” ( п.36) – у наказі міністра оборони України № 02461 від 19 листопада 1993 року не було зазначено підставу переміщення з вищої посади на нижчу;

 “…переміщення осіб офіцерського складу з вищих посад на нижчі у разі скорочення проводиться, якщо немає можливості призначити на рівноцінну…” (п.36) – через місяць після скорочення посади заступника начальника управління кадрів міністерства оборони України відповідно до нової структури міністерства в Головному управлінні кадрів було введено 4(!) посади заступників при збереженні посади першого заступника (генерал І.Хомяк);

– начальник 1 відділу полковник Сень П.П. став начальником 1 упр.-заступником начальника ГУКа, другого, третього і четвертого управлінь відповідно – п’ять(!) посад заступників зі штатно-посадовою категорією “генерал-майор”. Полковники Сень П.П. і Щикотовський О.Г. тут же стали генерал-майорами, останній навіть без вищої військової освіти.

— “…атестування проводиться у разі: підвищення або пониження на посаді…” (п.43) – при підготовці проекту наказу про зняття з посади заступника начальника управління кадрів міністерства оборони та призначення з пониженням на декілька ступенів атестування не проводилось;

– “…осіб офіцерського складу атестують їх прямі начальники…” (п.44) – прямий начальник заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України – заступник міністра оборони, начальник управління кадрів генерал-майор Г.Дячук був безпосереднім начальником, який не мав права складати ні подання, ні службову характеристику, оскільки термін спільної служби зі мною був меншим за 6(!) місяців і всупереч Інструкції про застосування Тимчасового положенню (п.45), склав подання в якому зазначив відомості, які є неправдивими та не відповідають дійсності. Це був той самий сфабрикований документ, повернення якого вимагаю і сьогодні.

1.3. Інструкції про порядок застосування в Збройних Силах Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (далі Інструкція)

— “…переміщення осіб офіцерського складу з вищих посад на нижчі (з меншим обсягом роботи) провадиться на підставі рекомендацій атестаційних комісій, затверджених відповідними командирами (п.35) – не було не тільки рекомендацій атестаційної комісії, не було самого засідання атестаційної комісії;

— “… переміщення здійснюється шляхом подання клопотань підписаних прямими командирами з урахуванням пропозицій атестаційних комісій…”. На адресу кадрового органу надсилається:

— клопотання;

— витяг з протоколу атестаційної комісії;

— характеристика офіцера, яку підписує безпосередній командир;

— копія особової справи. (п.26);

Отже, з передбачених Положенням та Інструкцією документів при підготовці проекту наказу про переміщення мене з вищої посади на нижчу не було жодного документу передбаченого нормативними актами.

. Загалом при виданні наказу № 02461 від 19 листопада 1993 року не було дотримано пп.26,30,34,35,45,47,47,52,53,59,60 Інструкції.

ІІ. Наказ Міністра оборони України № 02461 від 24.11. 1993 р.

про повторне зняття з посади

Оскільки в наказі № 02461 від 19 листопада 1993 року не було зазначено підставу переміщення з вищої посади на нижчу, то 24 листопада 1993 року заступником Міністра оборони України генерал-полковником І.Біжаном було видано новий наказ міністра оборони України за цим же номером — № 02461.

Наказ не може вважатися законним на тій підставі, що:

— “…накази по особовому складу повинні мати єдину порядкову нумерацію (без пропуску номерів)…” (п.109 наказу № 0200-82), тому наказ від 24 листопада повинен мати інший порядковий номер, вищий за 02461;

— зазначена підстава в связи с сокращением штатов не відповідає дійсності, бо Директива начальника Головного штабу ЗС України називалась – Перечень изменений к штату центрального аппарата Министерства оборони Украины” (директива № 115/1/0817 від 01.10.1993 р.);

— згідно цього Перечня в центральному апараті міністерства оборони “искл. – 51” штатна посада і “включ. – 51” штатна посада, що засвідчує абсолютну відсутність будь-яких скорочень штатів;

— “…скасування пунктів раніше виданих наказів проводиться новими наказами по особовому складу…” (п.108 наказу № 0200-82). Видання одного і того ж наказу за одним номером № 02461 від 19 і 24 листопада 1993 року засвідчує ознаки такого злочину як службове підроблення;

— зазначення в наказі від 24.11.93р. —“…назначается в связи с сокращением штатов… засвідчує факт свідомих дій посадових осіб з ознаками іншого злочину – зловживання владою. З такими очевидними порушеннями знімали з посади і бездумно виконували наказ міністра В.Радецького. Саме цей міністр наніс перший і найчутливіший удар по українським офіцерським кадрам восени 1993 року. Було звільнено з посад понад двадцять осіб з найвищою кваліфікацією і досвідом. Жоден з них не звернувся до суду. Не вірили. Я ж упродовж 10,5 років безрезультатно ходив від одного суду до іншого.

ІІІ. Відмова у призначенні на посаду старшого викладача кафедри стратегії Академії Збройних Сил України

  1. 1. 10 січня 1994 року я, заступник начальника кафедри тактики РТВ військ ППО Київського військового інституту управління та зв’язку подав рапорт на ім’я начальника Академії ЗС України про участь у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри стратегії. Резолюція генерал-лейтенанта В.Борискіна була позитивною – “НВК на комісію. 4 квітня 1994 року. (підпис) В.Борискін.”.
  2. “…рекомендувати до розгляду Вченою радою академії на посаду старшого викладача кафедри стратегії…” — рішення конкурсної комісії Академії ЗС України  12 голосів “за” при одному утримався та одному проти(Витяг з протоколу № 37 засідання конкурсної комісії Академії ЗС України від 6.04.94 р)
  3. “…п.34. Згідно з протоколом № 4 результати таємного голосування за обрання полковника Селюка Миколу Романовича на посаду старшого викладача кафедри стратегії подано голосів: за — 11, проти – 9, недійсних – немає. Вважати обраними на посаду: п.3 старшого викладача кафедри стратегії полковника Селюка М.Р….” — (Витяг з протоколу № 19 засідання Вченої ради Академії ЗС України від 7.04.94 р.).
  4. 4. “…НОК. Не реализовывать. С решения МОУ. (Підпис) В.Борискін. 12 квітня 1994 року.” — Резолюція начальника Академії Збройних Сил України генерал-лейтенанта В.Борискіна на поданні про призначення на посаду старшого викладача.
  5. “…полковник Селюк М.Р. був одним із перших організаторів Спілки офіцерів України, вніс великий вклад в розбудову її Збройних Сил…, прошу Вас призначити його на посаду заступника начальника центру верифікації Головного штабу Збройних Сил України або викладачем кафедри тактики Академії Збройних Сил України… “ ( Лист голови Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України генерал-майора Вілена Мартиросяна Міністру оборони В.Радецькому № 808 від 01.04.1994 р.)

ІV. Наказ Міністра оборони України № 0993 від 05.05.1994 року

про відрядження до штабу Одеського військового округу

  1. Оскільки 12 квітня 1994 року начальник Академії ЗС України відмовився підписувати подання про призначення на посаду старшого викладача, начебто відповідно до рішення міністра оборони В.Радецького, то 28 квітня я звернувся вже до самого Міністра оборони України В.Радецького з проханням особистого прийому з питання призначення за фахом та спеціальністю. Радецький ухилився від особистого прийому і доручив першому заступнику міністра генерал-полковнику І.Біжану, у якого і на цей раз не вистачило духу відмовитись. (Рапорт від 28.04.94 р.)
  2. “…призначити полковника Селюка М.Р на посаду начальника відділення (наукового) оперативного управління Одеського військового округу (Південно-західного оперативного командування) — результат такого особистого прийому став відомим 4 травня. (Витяг з протоколу № 62 Вищої атестаційної комісії Міністерства оборони України від 4 травня 1994 року).
  3. Рішення ВАК МОУ абсолютно незаконне, оскільки Положенням про Вищу атестаційну комісію Міністерства оборони України не передбачено розгляд кандидатів на посади начальників відділень (наукових) у оперативних управління штабів округів. (Головував на цьому засіданні все той же генерал І.Біжан).
  4. 5 травня 1994 року начальник Київського військового інституту управління та зв’язку полковник О.Череп довів наказ Міністра оборони України № 0993 від 5 травня 1994 року про призначення до штабу ОдВО — начальником наукового відділення оперативного управління штабу Одеського військового округу і вручив “Предписание” через день “Убыть” в распоряжение начальника оперативного управления Одесского военного округа для дальнейшего прохождения службы” (№ 14/13 від 05.05.94 р.).
  5. Ознайомився з наказом про відрядження до Одеси у присутності начальника кафедри полковника Є.Ковальчука ось у який спосіб: – “Наказ вважаю злочинним! Це є переслідування мене і моєї сім’ї! Це є злочин! Підпис. Селюк М.Р. 5.5.94” і подав рапорт з проханням надати відпустку за сімейними обставинами (Наказ № 0993 від 5 травня 1994 року).
  6. “…раніше знаючи полк. Селюка як патріота України, одного з тих, хто першими взялися за розбудову Збройних Сил нашої держави, прошу повторно розглянути його справу і призначити на посаду відповідно його кваліфікації і досвіду… З правдивою повагою (підпис) В.Чорновіл, (Лист народного депутата України, голови НРУ на ім’я міністра оборони В.Радецького від 05.05.1994 р).
  7. “…прошу Вас повернутись, по можливості, ще раз до питання призначення полковника Селюка М.Р., який зарекомендував себе з найкращого боку, виявив принципову і законну позицію в питаннях добору і розташування військових кадрів України з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи в Збройних силах…”. (Лист голови Народного Руху України, народного депутата України В.Чорновола на ім’я міністра оборони В.Радецького від 13.05.1994 р).
  8. Наказ Міністра оборони України № 249 від 03.06.1994 р.

про скасування наказу про відрядження до штабу ОдВО

  1. Оскільки наказ Міністра оборони України № 0993 від 5 травня 1994 року про призначення до штабу ОдВО я назвав злочинним і відмовився його виконувати, то всі організатори і виконавці цього наказу опинилися в ролі тих самих злочинців, але як самих себе визнати такими? Прокуратуру не повідомляли, заяв про вчинення військового злочину не писали, службове розслідування не проводили. Вони змусили 26 травня 1994 року начальника Київського військового інституту управління та зв’язку полковника О.Черепа скласти “Представление” на начальника відділення (наукового) оперативного управління ОдВО полковника Селюка М.Р. до призначення його на посаду заступника начальника кафедри тактики та загальновійськових дисциплін військового факультету при Київському інституті цивільної авіації (Представление від 26 травня 1994 року).
  2. Трійка генералів (Радецький, Біжан і Дячук) зрозумівши, що з призначенням мене начальником відділення (наукового) оперативного управління штабу ОдВО втрапили в халепу і про це достеменно знав полковник Череп, в цей же день в цьому “Представлении” було змінено посаду на справжню — заступника начальника кафедри Київського військового інституту управління та зв’язку, за підписом того ж таки Черепа (Представление від 26 травня 1994 року).
  3. “…скасовано як не реалізований…” — 3 червня 1994 наказом Міністра оборони України № 249 було скасовано наказ міністра № 0993 від 5 травня 1994 року про призначення начальником відділення (наукового) оперативного управління штабу ОдВО та призначено старшим викладачем кафедри тактики та загальновійськових дисциплін факультету військової підготовки при Київському міжнародному університеті цивільної авіації (Наказ міністра оборони України від 3 червня 1994 р. № 249).
  4. Зазначена в наказі № 249 підстава переміщення з вищої посади на нижчу — “Призначається з метою більш доцільного використання” засвідчує факт вчинення службового підроблення, бо така підстава передбачена виключно при призначенні на рівноцінну посаду (п.34 Положення). Посада старшого викладача — штатно-посадова категорія “підполковник”.

VІ. Перший прийом Міністром оборони України В.Шмаровим (27.12.1994 р.)

  1. – “…полковник Селюк МР. наказом Міністра оборони України № 02461 від 19.11.1993 року був призначений на посаду заступника начальника кафедри факультету загальновійськової підготовки Київського військового інституту управління та зв’язку…,

— документи, які передбачені у таких випадках статтями 26, 34 наказу Міністра оборони України № 141-93 р., ст.43 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу не оформлялися… .

— оскільки в наказі № 02461 від 19.11.1993 року у порушення ст.36 Тимчасового положення не були вказані підстави переміщення, 24 листопада 1993 року був виданий новий наказ за тим же номером, в якому вказано, що він призначається у зв’язку зі скороченням штатів.

— при цьому перший наказ (від 19.11.93 р.) не скасовано…”. (Доповідь начальника головної контрольно-ревізійної інспекції Міністерства оборони України полковника П.Козира віце-прем’єр-міністру-Міністру оборони України В.Шмарову (№ 193/604 від 7 листопада 1994 року).

  1. –“…начальнику ГУК Міністерства оборони України надати пропозиції щодо призначення полковника Селюка М.Р. згідно його військового звання…” — 27 грудня 1994 року віце-прем’єр-міністр – Міністр оборони України В.Шмаров за результатами особистого прийому ухвалив рішеннящо повністю суперечить вимогам і Положення і Інструкції (№ 148/2 від 04.01.1995 р.).
  2. — “…на недопустимість подібних порушень Міністром оборони вказано начальнику Головного управління кадрів МО України…”(№ 193/18 від 11.01.1995 р.), визнаючи порушення, міністр оборони не вживає заходів для усунення порушень та поновлення в правах.
  3. 4. — “… принципова позиція, яку займав полковник Селюк М.Р. при перевірці стану роботи з офіцерськими кадрами в Одеському військовому окрузі та об’єктивна доповідь керівництву МО України послужили приводом для особистої неприязні генерала В.Радецького до полковника Селюка М.Р…, стало причиною усунення з посади та подальшого неодноразового переміщення з посади на посаду, кожен раз зі значним пониженням…” (Звернення голови президії 7-го з’їзду Спілки офіцерів України народного депутата України, голови Спілки офіцерів України В.Білоуса до Президента України Л.Кучми № 176/6 від 24.01.1995 р.).

Переслідування розпочате міністром Радецьким продовжив міністр Шмаров, рішення якого не піддаються оцінці з точки зору законності та дотримання норм і правил.

VІІ. Наказ Міністра оборони України № 126 від 29.03.1995 р.

про призначення ст. викладача ст. викладачем

  1. “…віце-прем’єр-міністром-Міністром оборони України прийнято рішення ввести посаду старшого викладача кафедри тактики та загальновійськових дисциплін факультету військової підготовки при Київському міжнародному університеті цивільної авіації (за особливим положенням) зі штатно-посадовою категорією “полковник”що засвідчує ознаки самоуправства та перевищення службових повноважень, оскільки “Особливе положення” чинним законодавством України не передбачене (№ 147/1/153 від 13.01.1995 р.).
  1. За рішенням міністра оборони було розроблено Перечень изменений к штату (К вх. № 43 в/часть 35564, штат № 7/077) – старший преподаватель — “полковник”, должностной оклад -10,5/10,9. ВОС- 0201003). При цьому в самому Перечне не згадується Особливе положення. (Перечень изменений к штату № 185/110 від 31.01.1995 р.).
  2. Наказом Міністра оборони України № 126 від 29.03.1995р.. “…Нижчепоіменованих офіцерів увільнити від займаних посад та призначити: Полковника Селюка М.Р. старшого викладача кафедри тактики та загальновійськових дисциплін факультету військової підготовки при Київському міжнародному університеті цивільної авіації, — старшим викладачем цієї ж кафедри цього ж факультету із зазначенням підстави такого переміщення по службі –“На вищу посаду”. Жоден нормативно-правовий акт не визначає посаду старшого викладача вищою за посаду старшого викладача!
  3. ВОС-0201003, означає військово-облікову спеціальність та наявність військової освіти в обсязі військового училища, що абсолютно підтверджує незаконність такої директиви та наказу, оскільки я маю вищу військову освіту – Військова академія ім. Фрунзе в 1985 році і військове звання “полковник”.

VІІІ. Відмова у вступі на навчання до Академії Збройних Сил України (29.06.1995 р.)

  1. “…приймальною комісією Академії Збройних Сил України полковник Селюк М.Р. затверджений кандидатом до вступу на факультет підготовки спеціалістів оперативно-стратегічного рівня…” (Виклик для професійного відбору в Академії ЗС України № 167/3 від 5 червня 1995 року. Генерал-лейтенант В.Борискін).
  2. “… рекомендувати кандидатом на навчання на факультеті оперативно-стратегічного рівня…” (Витяг з протоколу № 7 засідання атестаційної комісії Військово-Повітряних Сил України від 7 червня 1995 року. Вірно. Секретар атестаційної комісії ВПС України полковник (підпис) І.Лукянчук).
  3. “…надана відстрочка на один тиждень для подання недостаючих документів для оформлення навчальної справи: полковник Селюк М.Р., ст. викладач кафедри Київського міжнародного університету цивільної авіації…” (Протокол № 1 від 29 червня 1995 року).
  4. Надавши витяг з протоколу № 7 засідання атестаційної комісії ВПС України особисто начальнику Академії ЗС України отримав на спеціальному бланку “НАЧАЛЬНИК АКАДЕМІЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ” рішення — “… т. Селюк Н.Р. Примем в АВСУ закончился. Принято на 1 фак. 53 чел. При норме 52 чел. Генерал-лейтенант (підпис) В.Борискін 29.06.1995 р.).
  5. “…генерал-лейтенант Антонець В.М. підтвердив, що він особисто давав команду на проведення засідання атестаційної комісії ВПС України і що таке засідання відбулося, а полковник Селюк М.Р. отримав витяг з протоколу цього засідання…”( Лист голови Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів генерала В. Мартиросяна № 1072 від 05.07.1995 р. на ім’я начальника Генерального штабу ЗС України генерал-полковника А.Лопати).
  6. “…надати обґрунтовані відповіді щодо особистої справи полковника Селюка М.Р. для подальшого розгляду на засіданні комісії” Голова комісії з питань оборони та державної безпеки Верховної Ради України В. Мухін звернувся до начальника Генерального штабу Лопати А.В. (13.07.95).
  7. “…втретє звертаюсь до Вас з приводу чергового факту подальшого переслідування полковника Селюка М.Р. Суть справи полягає в тому, що начальником Академії ЗС України йому було безпідставно відмовлено в зарахуванні на навчання… . Комісією Комітету, яку очолював заступник голови комітету полковник Шикалов О.С., було проведено розслідування і встановлено, що генерал-лейтенантом Борискіним В.Д. дійсно порушений порядок прийому до Академії…” (Лист голови Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України генерала В. Мартиросяна міністру В.Шмарову (№ 2335/3 від 18.07.95).
  8. Міністр В.Шмаров доручає генералу Г.Гуріну розібратись та доповісти, а той в свою чергу, доручає це зробити генералам П.Пятибрату, А.Паламарчуку, І.Хомяку та Б.Лавриненку. 14 серпня генерал Г.Гурін надсилає листа голові комісії Верховної Ради Мухіну про те що потрібен додатковий час для вивчення ситуації.
  9. “…рекомендувати військовій раді Військово-Повітряних Сил України розглянути кандидатуру полковника Селюка М.Р. на навчання до Академії ЗСУ”. (Рішення Вищої атестаційної комісії МОУ під головуванням все того ж таки генерал-полковника Біжана І.В. від 21 серпня 1995р.).
  10. “…Військова рада ВПС України не заперечує проти навчання в академії…” з чим мене привітали члени військової ради на чолі з командувачем ВПС України генерал-лейтенантом В.Антонцем, особисто кожен потиснувши руку (10 година. 30 серпня 1995 року. м. Вінниця).
  11. “…розглянути 31.08.95р. на засіданні атестаційної комісії Військово-Повітряних Сил України…” (Рішення Військової ради ВПС України – 17 година. 30 серпня 1995 року. м. Вінниця).
  12. 12“… у зв’язку з тим, що рознарядки на полковника Селюка М.Р. не було і неможливістю його використання після закінчення академії у ВПС України в дачі рекомендації відмовити…”. (Голова атестаційної комісії ВПС України генерал В.Стрельников 10 год. 01 вересня 1995 р.).
  13. “…начальник Академії ЗС України генерал-лейтенант Борискін В.Д. письмово повідомив, що прийом в Академію закінчився і він не може бути прийнятим на навчання. Цим було порушено рішення комісії професійного відбору…” (Довідка-доповідь начальнику Генерального штабу ЗС України генерал-полковнику Лопаті А.В. № 1/1071 від 14 липня 1995р. генерал-майор В.Ситнік, начальник головного управління виховної роботи Міністерства оборони України).

ІХ. Другий прийом Міністром оборони України В.Шмаровим

(24.10.1995 р.)

  1. 1. ”…приймаючи до уваги факти неоднозначності прийнятих рішень на різних рівнях та неодноразового посилання полковника Селюка М.Р. від одного органу до іншого, вважається за необхідне протягом 3-х днів остаточно це питання вирішити на засіданні приймальної комісії Академії ЗСУ і затвердити прийняте рішення начальником Генштабу, якому підпорядкована Академія ЗС України” ( Доповідь міністру Шмарову В.М ТВО начальника головної контрольно-ревізійної інспекції МОУ полковника Гранюка перед особистим прийомом полковника Селюка М.Р. № 193/584 від 20.10.95.).
  2. “…генерал-лейтенанту В.Борискіну спланувати та провести засідання приймальної комісії до роботи якої залучити генерал-лейтенантів Дячука Г.І., Гудима В.М. та генерал-майора Осійчука Й.П.. В ході засідання провести співбесіду та об’єктивно оцінити рівень підготовки полковника Селюка М.Р. та можливість його зарахування слухачем Академії. Результати доповісти до 6.11.95 р. (Протокол № 36 прийому громадян з особистих питань Міністром оборони України 24 жовтня 1995 р. вх.№ 3679/3 від 31.10.95).
  3. Упродовж майже півроку генерали Міністерства оборони, Генерального штабу, Військово-повітряних сил, Академії ЗС України, народні депутати, Генеральна прокуратура України, Комітет з питань соціального захисту при Кабінеті Міністрів України розбиралися, провіряли, перепровіряли один одного, скликали вчені ради, військові ради, атестаційні комісії. Всі ці дії мають ознаки вчинення не одного кримінального злочину – переслідування, зловживання владою, службове підроблення, недбале ставлення до військової служби, перевищення службових повноважень…
  4. Никаких комиссий не собирать. Селюка не вызывать, с министром согласовано. 04.11.1995 . В.Борискін” – таку резолюцію на витягу з протоколу прийому з особистих питань, який був затверджений міністром оборони України В. Шмаровим, наклав начальник академії.
  5. “…було узгоджено про надання можливості полковнику Селюку М.Р. вступити до академії наступного року…”. (Лист начальника академії генерала В.Борискіна на ім’я народного депутата України Євгена Лупакова від 24.11.95).
  6. 4 грудня 1995 року наказом начальника Генерального штабу ЗС України № 252 було змінено Умови прийому для навчання на факультеті з підготовки спеціалістів оперативно-стратегічного рівня – приймаються офіцери не старше 42(!) років, а було 45(!). Саме для того щоб виключити саму можливість мені подати документи для вступу.
  7. “…в результаті вивчення суті справи встановлено – факти переслідування, усунення з посади заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України, неодноразове і безпідставне переміщення на нижчі посади полковника Селюка М.Р. підтвердилися…” (Лист генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України Міністру оборони України В.Шмарову № 1/248 від 04.12.95 р.).

Заперечити такі висновки генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України намагалися і наступні міністри оборони – О.Кузьмук і В.Шкідченко, надсилаючи раз по раз листи Президентові України, народним депутатам України. Без доказів.

Х. Третій прийом Міністром оборони України О.Кузьмуком

(01.08.1996 р.)

  1. «… рекомендувати Міністру оборони України розглянути питання щодо призначення полковника Селюка М.Р. на посаду, яка б відповідала його військовому званню, освіті і набутому досвіду роботи. Генерал армії України В.Губенко» (Лист генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України № 1/458 від 8 липня 1996 року на ім’я Президента України Л.Кучми).
  2. Президент України погодився і розпорядився – «Прошу додатково розглянути і переговорити» та доручив Міністру оборони України О.Кузьмуку розглянути це питання. Міністр оборони вислухавши мене в своєму кабінеті 1 серпня 1996р., а потім начальника Головного управління кадрів міністерства генерала Г.Дячука оголосив своє рішення – «Тут треба розбиратися».
  3. Вже 2 серпня міністр Кузьмук доповідає Президенту України Леоніду Кучмі – «… Шановний Леоніде Даниловичу! На виконання Вашого розпорядження стосовно полковника Селюка М.Р. доповідаю: В ході неодноразових перевірок, що здійснювалися державними органами та посадовими особами різного рівня порушень чинного законодавства під час переміщень полковника Селюка М.Р. по службі, які б слід було виправити не виявлено… (№ 148/189/Д від 2 серпня 1996 р.).

Це був прямий обман Глави держави. Кузьмук за наслідки обману Верховного головнокомандувача Збройних Сил України не переживав, бо він так вихований. Син генерала завжди був прикритий. Надійно, на відміну від мене – селюка, сина селюка.

  1. «…Міністру оборони України було доручено поновити полковника Селюка М.Р. на посаді. Міністр оборони уже у відставці, але Ваше доручення не виконується. Прошу Вашого пане Президенте України особистого втручання у вирішення справи поновлення полковника Селюка М.Р. на посаді та покарання винних, які допустили порушення Законів України у цій справі…» (Депутатське звернення Вячеслава Білоуса до Президента України № 229/2 від 5 листопада 1996 р.).

ХІ . Четвертий прийом Міністром оборони України О.Кузьмуком

(13.05. 1997 р.)

  1. “… Полковник Селюк М.Р. звертається з питання незаконного призначення його на посаду старшого викладача факультету військової підготовки при КМУЦА.

Рішення: “… генерал-майору Пятибрату П.О. на початку червня запросити полковника Селюка М.Р. на особистий прийом для прийняття остаточного рішення…”. (Витяг з протоколу особистого прийому Міністром оборони з особистих питань 13 травня 1998 року).

Начальник приймальні (підпис) полковник В.Гура (№ 148/5/116/2-с від 13.05.97р.).

  1. Міністр О.Кузьмук після розмови повідомив полковнику Селюку М.Р рішення – “…ми зустрінемося з Миколою Романовичем на початку червня, а поки все залишається як є…”, а начальник приймальні міністра оборони повідомив, що “…Ви будете прийняті на особистому прийомі міністром оборони України після його запрошення, про що Ви будете повідомлені своєчасно…” (№ 148/5/196/2-с від 16.07.97).

Ніхто не збирався ні на початку червня, ні на початку липня запрошувати для вирішення питання щодо призначення на посаду у відповідності до чинного законодавства. Ні за слова, ні за прийняті рішення міністр Кузьмук не звітував. Вже не було перед ким – ані парламент, ані громадські організації не мали жодних повноважень щодо контролю за діями військового керівництва. Лише перед Президентом. По-дружньому.

  1. — “…враховуючи те, що полковник Селюк М.Р. протягом 2,5 років звертається за допомогою до державних органів влади, особисто Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України доручено Міністру оборони України О.Кузьмуку розглянути питання щодо призначення полковника Селюка М.Р. на посаду яка б відповідала його військовому званню, освіті і набутому досвіду роботи…” (Лист на ім’я народного депутата Є.Лупакова № 1/470 від 15.07.97р. ТВО Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерал-полковник В.Остапенко).
  2.  “…на виконання доручень Президента України з метою розв’язання проблеми полковникові Селюку М.Р. останнім часом було запропоновано посісти на вибір, одну з таких посад:
  • начальник кафедри оперативно–тактичної підготовки Київського військового гуманітарного інституту;
  • старшого викладача кафедри оперативного мистецтва Академії ЗС України;
  • начальника науково-дослідного відділу Центрального науково–дослідного інституту МО України…

Незважаючи на те, що запропоновані посади відповідають його військовому званню, освіті та набутому досвіду роботи, полковник Селюк М.Р. від них відмовився…”.( Лист на ім’я народного депутата Є.Лупакова № 1/619 від 04.08.97р. Перший заступник Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерал-полковник В.Остапенко.

ХІІ . П’ятий прийом Міністром оборони України О.Кузьмуком

( 04.11.1997 р.)

  1. 1Міністр оборони Кузьмук О.І. запросив лише 4 листопада і в присутності дюжини генералів повідомив про своє рішення — “…ми будемо по справедливості вирішувати вашу справу, але не так як ви думаєте…” . Таке рішення міністра, насправді було мало схожим на рішення. За два тижні таке рішення міністра було підкоректовано начальником приймальні, чи-то за власною ініціативою, чи-то за вказівкою когось з оточення міністра. Смішне рішення, бо воно не схоже на рішення міністра. Ось воно.
  2. 2. “… Полковник Селюк М.Р. звертається з питання незаконного призначення його на посаду старшого викладача факультету військової підготовки при КМУЦА.

Рішення: від запропонованих посад на кафедрах КМУЦА та гуманітарного інституту відмовився. ( Витяг з протоколу № 31 особистого прийому Міністром оборони з особистих питань 4 листопада 1997 року).

Начальник приймальні (підпис) полковник В.Гура”(№ 148/5-361/2-с від 18.11.97 р.).

Не вирішив Міністр оборони України генерал-армії України Кузьмук О.І. питання поновлення мене в правах ні по справедливості, ні по закону.

  1. — ”…протягом останніх двох років депутатами Верховної Ради України неодноразово порушувалось перед Вами та Міністром оборони України питання про зловживання владою з боку посадових осіб міністерства оборони, які привели до безпідставного усунення з посад генералів і офіцерів з високою професійною підготовкою чесних і порядних військовослужбовців

Це генерали Олексій Лавренюк, Микола Цибуленко, полковники Микола Селюк, Михайло Хабаров…” (Звернення депутатів Верховної Ради України до Президента України Є. Лупакова, В.Білоуса, С.Хмари. Всього 20 підписів № 10/1311/37 від 13.11.1997 р.).

  1. “…до Президента України продовжує звертатися полковник Селюк М.Р. з приводу призначення на посаду, яка відповідала б його званню, освіті та набутому досвіду роботи. За дорученням Президента України прошу Вас, шановний Олександре Івановичу, з запрошенням Селюка М.Р. розглянути цю справу…” (Лист першого помічника Президента України В.Литвина Міністру оборони України О.Кузьмуку № 03-9/133 від 09.1998 р.).

Міністр оборони генерал армії України О.Кузьмук, як і його попередник В.Шмаров, не зміг з третьої спроби ухвалити законне рішення. Доручення Президента України, звернення народних депутатів та рішення суду з цього питання Кузьмук просто ігнорував.

ХІІІ. Відмова Міністра оборони України В.Шкідченка

в особистому прийомі

  1. 19 листопада 2001 року звернувся до Міністра оборони України В.Шкідченка з проханням особистого прийому з питання призначення на посаду у відповідності до чинного законодавства України та зазначив, що “… генералами М.Нещадимом, О.Щикотовським та В.Мазуром було запропоновано 5(!) посад авіаційного спеціаліста, спеціаліста вихователя за фахом у військах Протиповітряної оборони, спеціаліста бойової підготовки…”.
  2. “… роз’яснюю Вам, що по Вашому зверненню згідно доручення Міністра оборони України Головним управлінням кадрової політики була проведена ретельна перевірка по результатам якої Міністру оборони України були представлені пропозиції з якими він погодився…”.

Одна із пропозицій була, що особистий прийом мене по цьому питанню не доцільний оскільки, начебто зазначене питання розглядалось попередніми міністрами оборони.

3.”… Міністр оборони України прийняв відносно Вас рішення в робочому порядку без особистого прийому відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян…” (Начальник Адміністрації Міністерства оборони України – помічник Міністра оборони України генерал-лейтенант (підпис) В.Ситнік № 148/5/6/3-с від 17.01.2002 р.).

Міністр оборони України генерал армії України В.Шкідченко ухилився від прийняття рішення, за нього це зробив його помічник – рішення без зазначення норми Закону України “Про звернення громадян, без зазначення норм Військових статутів Збройних Сил України, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу.

Цей міністр боявся зустрічатись, ухвалювати рішення та засвідчувати їх своїм підписом. Він доручив це зробити своєму помічнику.

ХІV . Наказ головнокомандувача Військово-Повітряних Сил

ЗС України № 0180 від 10.07.2002 р. про зарахування в розпорядження

  1. “…Нижчепойменованих офіцерів допустити до тимчасового виконання вакантних посад з 11.07.2001 року: — полковника Селюка М.Р. старшого викладача кафедри тактики і загальновійськових дисциплін вважати приступившим до тимчасового виконання вакантної посади старшого викладача кафедри тактики і загальновійськових дисциплін… . Встановити посадовий оклад 174 грн…”.(Виписка з наказу начальника факультету № 117 від 11.07.2001 р.).
  2. “…прошу Вашого клопотання про надання дозволу мені на участь у конкурсі на заміщення посади начальника управління експертно-аналітичного при Держсекретарі Міністерства оборони України…”. (Рапорт полковника Селюка М.Р від 11.06.2002 р. підтриманий начальником кафедри, начальником факультету, командувачем Навчально-авіаційного командування Вх.717/фвп/28 від 07.08.2002).
  3. “…згідно ТЛГ начальника управління кадрів Голов.коман. ВПС ЗС України вам запропоновані дві посади:

— заступника начальника кафедри факультету інженерно-авіаційного ХУ ВПС(п/п-к 200-213 грн.);

— начальника групи відділу (забезпечення навчань СВ) управління (забезпечення навчань військ) Держ.АНВ ЗС України (п-к 174-182 грн.). (Лист бесіди яку провів начальник факультету полковник В.Лужбін в присутності своїх заступників та начальника кафедри 11.06.2002р.). Це була реакція на спробу участі у конкурсі. Пропонування вищезазначених посад є доказом переслідування посадовими особами МО України упродовж 8,5 років.

  1. “… у зв’язку з проведенням організаційних заходів і неможливістю подальшого службового використання за попереднім місцем служби і небажанням продовжувати військову службу на запропонованих посадах зараховані в розпорядження головнокомандувача ВПС ЗС України: — полковник Селюк М.Р., старший викладач кафедри тактики та загальновійськових дисциплін КМУЦА…” (Телеграма звичайна Вх.№ 617/ФВП/28 від 15.07.2002 р., наказ начальника факультету № 121 від 29.07.2002).). Абсурдність (нікчемність) цього документу очевидна, бо зарахування в розпорядження (звільнення з посад) осіб офіцерського складу здійснюється виключно на підставі наказу!
  2. 5. “…відповідно до Указу Президента України від 11 вересня 2002 року № 1059/2000 про перейменування факультету військової підготовки при Київському міжнародному університеті цивільної авіації Навчального авіаційного командування (по підготовці авіаційних кадрів) в (Національний авіаційний університет… нижчепойменованих офіцерів, які залишились поза штатом увільнити від займаних посад і зарахувати у розпорядження головнокомандувача ВПС ЗС України: полковника Селюка М.Р. старшого викладача кафедри тактики та загальновійськових дисциплін…”.( Витяг з наказу головнокомандувача ВПС ЗС України 10 липня 2002 року № 0180).
  3. На прохання начальника факультету ознайомитись з наказом ТВО головнокомандувача Військово-повітряними силами ЗС України генерала Л.Фурси, зазначив 30 серпня 2002 року наступне: “…Параграф перший наказу № 0180 сформульований абсурдно з численними порушеннями і помилками:

— 11 вересня 2002 року ще не наступило;

— факультет не перейменований в Національний авіаційний університет… . Цей наказ є незаконним!”.(Вх. № 95/ФВП/15 від 07.08.2002 р.).

  1. Начальник факультету в присутності своїх заступників склав лист бесіди щодо наступного звільнення з лав Збройних Сил України, в якому я зазначив, що звільнення це один із способів розправи за принципову позицію та намагання відстояти свої права у військових судах, сформулювавши 8(!) питань до всієї вертикалі військової влади.
  2. “…факультет військової підготовки при Київському міжнародному університеті цивільної авіації у вересні 2001 року переведено на інший штат без зміни штатної чисельності…” ( Довідка № 122/62 від 19.08.2002 р.. ТВО нач.орг-моб управління головного штабу ВПС ЗС України полковник (підпис) М.Каськов).
  3. 9. “…на Вашу адресу направляю витяг з наказу головнокомандувача ВПС ЗС України № 0180 від 10.07.2002р. в якому з технічних причин виявлено помилку в тексті…, направляю правильний витяг зазначеного наказу, а попередній з помилкою повернути адресату…” ( Лист начальника управління кадрів ВПС ЗС України генерала В.Мазура на ім’я начальника факультету № 153/161/1382 від 23.09.2002 року).
  4. 10. “…внести виправлення в параграф 1 наказу головнокомандувача ВПС ЗС України № 0180 від 10 липня 2002 року.

Написано: “Відповідно до Указу Президента України від 11 вересня …, про перейменування факультету в Національний авіаційний університет…”

Слід читати: “Відповідно до Указу Президента України від 11 вересня …, про перейменування Київського міжнародного університету цивільної авіації в Національний авіаційний університет…” (Витяг з наказу головнокомандувача ВПС ЗС України генерал-лейтенанта Я. Скалька № 0293 від 3 жовтня 2002 року).

Зазначені дії генералів Військово-Повітряних Сил ЗС України по виданню наказів, уточненню цих наказів містять всі ознаки кримінально-караних дій – службове підроблення, недбале ставлення до службових обов’язків, зловживання владою…

ХV. Наказ головнокомандувача ВПС ЗС України № 0318 від 22.10.2002 про скасування наказу про зарахування в розпорядження

  1. “… рішенням головнокомандувача ВПС ЗС України наказом НР 0318 від 22 жовтня 2002 року наказ головнокомандувача ВПС ЗС України НР 0180 від 10.07.2002 року про зарахування полковника Селюка М.Р. в розпорядження головнокомандувача ВПС ЗС України відмінено як не реалізований… “ ( Телеграма звичайна Вх.№ 1014/фвп/28 від 24.10.2002 р.)

Знову ж таки, ознайомившись з таким рішенням головкома ВПС ЗС України, я зазначив наступне:

  • наказ № 0180 від 10.07.2002 року реалізований і має правові наслідки;
  • позбавили частину грошового забезпечення і не допустили до проведення занять;
  • наказ слід відміняти не як не реалізований, а як незаконний.
  1. Начальник факультету військової підготовки Національного авіаційного університету полковник В.Лужбін повторює незаконні дії головкома ВПС ЗС України і видає наказ № 182 від 24.10.2002 року про відміну свого наказу як не реалізованого.

ХVI. Наказ Міністра оборони України

№ 638 від 09.11.2002 р. про звільнення з військової служби в запас

  1. “…Нижчепойменованих офіцерів увільнити від займаних посад і призначити: Полковника Селюка М.Р. старшого викладача кафедри тактики і загальновійськових дисциплін…, доцентом кафедри тактики і загальновійськових дисциплін…, призначається на вищу посаду у порядку просування по службі…”. (Витяг з наказу головнокомандувача ВПС ЗС України № 0332 від 28 жовтня 2002 року, Вх.№ 154/фвп/15 вд 30.10.2002 р.).
  2. Призначення доцентом цієї ж кафедри відбулось без будь якого конкурсу і бажання обійняти посаду доцента. Що посада старшого викладача, що посада доцента мають одну і ту ж штатно-посадову категорію – “підполковник”. Ті хто складав подання і оформляв рішення вченої ради про обрання на посаду доцента до сьогоднішнього дня учать і виховують майбутніх офіцерів бути чесними і вірними присязі і українському народу.
  3. “ Начальнику кафедри. Доповідаю, що справи і посаду доцента кафедри № 1 прийняв. Полковник (підпис) Селюк М.Р. 4 листопада 2002 року.

Підписавши зазначений наказ, головнокомандувач ВПС ЗС України генерал Я.Скалько, насправді визнавав всі дії свого попередника і дії керівництва факультету військової підготовки, які готували подання для зарахування в розпорядження та видавали свої накази про зарахування розпорядження — незаконними!

  1. 4. 9 листопада 2002 року наказом Міністра оборони України генерала армії України В.Шкідченка № 638 у віці 50 років з вищою військовою і вищою юридичною освітою та досвідом служби в 9(!) гарнізонах колишнього Радянського Союзу мене звільнено у запас без будь-якого попередження (Вх.№ 161/ФВП/15 від 12.11.2002 року).

ХVІI. Шостий прийом Міністром оборони України Є.Марчуком

(02.02.2004 р.)

  1. В ході особистого прийому Міністром оборони України Євгеном Марчуком з питання незаконного звільнення з лав Збройних Сил України, який відбувався згідно з постановою КМУ від 11.09.2003 р. № 1447 “Про організацію особистого прийому громадян в Кабінеті Міністрів України” упродовж 25 хвилин мені вдалося донести до міністра правду про події не тільки 10-ти літньої давнини, а й правду про його сьогоднішнє оточення, про дезінформацію, про доповідні з напівправдою і напівбрехнею.
  2. “…доповісти правові підстави законності звільнення зі Збройних Сил України, правомірність переміщення по службі, а також пропозиції щодо можливого використання на військовій службі та обґрунтувати проект відповіді заявнику. Термін – 17 лютого 2004 року…”. (Протокол особистого прийому № 1 від 02 лютого 2004р.) Після погодження з двома заступниками міністра М.Малютою та В.Гошовською протокол було затверджено міністром Є.Марчуком. Саме цей протокол містив рішення самого міністра та зобов’язував генерала М.Нещадима та полковника В.Кириленка доповісти правові підстави законності звільнення. Це було єдине, по-військовому чітке і конкретне рішення міністра оборони з шести попередніх рішень Шмарова, Кузьмука і Шкідченка.
  3. “…подання до звільнення та саме звільнення Вас з військової служби було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства з питань проходження військової служби…Поновлення Вас на військовій службі не вбачається можливим…” (№ 147/1/3158 від 29 березня 2004 року. Заступник міністра оборони М.Малюта).

Така відповідь заступника міністра зовсім не співпадала з дорученням міністра щодо правомірності переміщення по службі та можливого використання на військовій службі. Міністр оборони України змушений був повторно проводити прийом.

ХVІІI. Сьомий прийом Міністром оборони України Є.Марчуком

(27.04.2004 р.)

  1. Міністру оборони України Є.Марчуку було направлено черговий депутатський запит щодо порушення конституційного права народного депутата України Г.Омельченка на отримання результатів розгляду депутатського запиту від 18 листопада 2003 року та 19 березня 2004 року, депутатського звернення від 24 лютого 2004 року.
  2. “… надіслана за Вашим дорученням відповідь на депутатське звернення від 24 лютого 2004 року, яке було адресоване особисто Міністру оборони України Є.Марчуку за підписом заступника міністра оборони України М.Малюти свідчить про одне — посадові особи Міністерства оборони України ігнорують розгляд запитів та звернень депутатів Верховної Ради України (Депутатське звернення Г.Омельченка).
  3. 27 квітня 2004 року відбувся другий особистий прийом шостим Міністром оборони України Євгеном Марчуком з того ж самого питання – незаконного звільнення з лав Збройних Сил України за підтримки двох заступників міністра – В.Гошовської та М.Малюти, керівників юридичного та кадрового департаментів.
  4. В результаті годинної розмови з керівниками міністерства було прийняте рішення – поновити мене та військовій службі та призначити до центрального апарату міністерства на посаду рівноцінній посаді заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України – заступником начальника управління Юридичного департаменту.

ХІХ. Наказ Міністра оборони України Є.Марчука № 265 від 05.05.2004р. про скасування наказу про звільнення з військової служби та поновлення на військовій службі

  1. “… пункт 10 наказу Міністра оборони України від 9 листопада 2002 року № 638 про звільнення полковника Селюка М.Р., доцента кафедри тактики та загальновійськових дисциплін факультету військової підготовки Національного авіаційного університету Навчального авіаційного командування (по підготовці авіаційних кадрів) Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, з військової служби у запас за пунктом 67, підпункт “б” (за станом здоров’я), з правом носіння військової форми одягу, СКАСУВАТИ і ПРИЗНАЧИТИ ЗАСТУПНИКОМ НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА КАДРОВОЇ РОБОТИ ЮРИДИЧНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ, ВОС -8503002. Підстава рішення Міністра оборони України (Підпис Є.К.МАРЧУК. Витяг з наказу Міністра оборони України № 265 від 05.05.2004 року).
  2. “…вважати таким що полковник Селюк М.Р. прибув та приступив до виконання службових обов’язків з 12 травня 2004 року…”.(Наказ директора Юридичного департаменту № 1 від 12 травня 2004 року).

Через 10,5(!) років я повернувся до головного приміщення оборонного відомства на Повітрофлотському проспекті, а вже 18 травня на ім’я міністра оборони було подано службову записку за підписом директора Юридичного департаменту з інформацією “Про можливі правові наслідки поновлення громадянина Селюка М.Р. на військовій службі…”.

  1. 3Наказ начальника факультету військової підготовки НАУ № 83 від 11.05.2004 р. про скасування наказу начальника факультету військової підготовки НАУ № 197 від 12.11.2002 р. “…про звільнення полковника Селюка Миколи Романовича доцента кафедри тактики та загальновійськових дисциплін з військової служби в запас…”. Чергову відпустку за 2003 рік, 2004 рік не використав. Грошову допомогу на оздоровлення за 2003 рік, 2004 рік не отримував…”.

В результаті поновлення на військовій службі мені було виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в повному обсязі за рахунок держави. Жоден чиновник причетний до фальсифікації документів на звільнення з військової служби не був притягнутий до відповідальності.

ХХ. Наказ Міністра оборони України Кузьмука О.І. № 438 від 29.09.2004 р. про скорочення посади заступника начальника управління Юридичного департаменту

  1. 1. Наказом № 438 від 29.09.2004 року новий-старий міністр оборони України генерал армії О.Кузьмук затвердив нову структуру центрального апарату міністерства оборони. Так розпочинав чи не кожен міністр, на свій лад і по своєму баченню. В Юридичному департаменті міністерства оборони було скорочено все управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи.
  2. 19 листопада 2004 року директор департаменту оборонної, оборонно-промислової політики та військово-технічного співробітництва О.Уруський доповідною запискою на ім’я міністра Кабінету Міністрів України А.Толстоухова заперечує про доцільність погодження такої структури та зазначає цілий ряд недоліків — “…переглянути необхідність окремого існування департаменту економічної діяльності та департаменту державних підприємств для унеможливлення дублювання їх функцій…”.
  3. Пробувши в посаді заступника начальника управління соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту міністерства неповних чотири місяці і перебуваючи у відпустці дізнався, що вже і посада скорочена, і міністром затверджена нова структура. Кузьмук не міг погодитись з тим, що його попередник Є.Марчук через 10,5 років вирішив питання, чим засвідчив бездіяльність самого О.Кузьмука, який упродовж 5(!) років саботував призначення мене на посаду рівноцінну посаді заступника начальника управління кадрів.

ХХІ. Наказ Міністра оборони України Кузьмука О.І. про

зарахування в розпорядження міністра оборони України

  1. Скорочення посади і зарахування в розпорядження міністра оборони України це і було найвипробуванішим способом звільнитись від такого офіцера – “…ген. Козир П.Г., Кірієня А.С.. Прошу дати пропозиції про розміщення на посаду полковника Селюка М.Р. (посада його скорочена) Пропозиції прошу до 19.11.2004 р. Перший заступник Міністра оборони України (підпис) Д.Рудковський…”. (№ 8783д від 15.11.2004 р.).
  2. “…полковнику Селюку М.Р. Департаментом кадрової політики та військової освіти МОУ було запропоновано три посади. Він погодився з призначенням на посаду старшого інспектора – помічника заступника Головного інспектора з правових питань Головної інспекції Міністерства оборони України. Посадовий оклад – 250 грн, шпк “полковник юстиції”. (Лист директора Департаменту кадрової політики та військової освіти А.Кірієні № 226/1/5202 від 23 грудня 2004 р. на ім’я ТВО директора Юридичного департаменту Н.Копачовець).
  3. Повторне звернення до першого заступника Міністра оборони України Дмитра Рудковського датоване 28 січня 2005 року з конкретною пропозицією замість трьох посад цивільних спеціалістів ввести три посади, які обіймаються військовослужбовцями. – “…внаслідок проведення організаційних заходів, які призвели до зменшення штатної чисельності військовослужбовців в Департаменті правового забезпечення Міністерства оборони України створені умови, що унеможливлюють розміщення військовослужбовців, які мають поряд з вищою військовою освітою і вищу юридичну освіту та бойовий досвід. Запропоновані зміни не призведуть до зміни загальної чисельності особового складу…”. (№ 241/3/126 від 28.01. 2005 року. Підпис. Заступник начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України полковник Селюк М.Р.).
  4. Міністр оборони України О.Кузьмук вже 31 січня 2005 року дає доручення – “…Швець В.І., Кірієня А.С., Козир П.Г. Прошу уважно розібратись і надати свої пропозиції щодо внесення змін до штату Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України. Термін 7 днів. Генерал армії України (підпис) Кузьмук О.І. ( № 875/з. Контроль. Термін виконання до 8.02.2005).

Не встиг Міністр оборони України генерал армії України Олександр Кузьмук проконтролювати виконання свого доручення.

ХХІІ. Восьмий прийом Міністром оборони України А.Гриценком

(24.02.2005 р.)

  1. 24 лютого 2005 року я звернувся до нового Міністра оборони А.Гриценка з приводу скорочення посади заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України та проханням особистої зустрічі, оскільки звернення до заступників міністра не прояснило ситуацію.
  2. Перший заступник міністра оборони Л.Поляков на схоже звернення до нього в якому наголошувалось на дорученні попереднього міністра О.Кузьмука щодо внесення змін до штатів та розміщенні на посадах офіцерів з вищою військовою, вищою юридичною освітою та бойовим досвідом наклав резолюцію –“…Нещадиму М.І., Пасько В.. Прошу уважно розібратися щодо стану виконання доручення міністра та вжити заходів. 21.02.2005 р. (підпис) Л.Поляков. (№ 241/3/249).
  3. У зверненні до заступника міністра оборони М.Нещадима директора вже скороченого Юридичного департаменту міністерства Олександра Собового наголошувалось на грубому порушенні чинного законодавства України. Зокрема – “…у зв’язку з проведенням організаційних заходів в Правовому департамент із 01.05.2005р. штучно створені умови щодо неможливості розміщення трьох військовослужбовців – полковника юстиції Поніматченка Ю.А., учасника бойових дій в Афганістані, полковника юстиції Шаповалова С.В., учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, полковника Селюка М.Р… . Викликає здивування і занепокоєння факт свідомого ігнорування переважного права цих військовослужбовців залишатися на роботі у зв’язку з реорганізацією, скороченні чисельності або штату установи…” ( № 241/4/683 від 22.04.2005).
  4. Резолюція цього генерала заслуговує на увагу, тим що він доручає це зробити тій особі, яка і була зацікавлена в тому, щоб цих офіцерів і не було поряд з ним в Правовому департаменті міністерства.

Оскільки сам заступник міністра не мав ані вищої військової освіти, ані бойового досвіду і не рятував Україну від чорнобильського лиха, то він і доручав такій же особі – “…Кириленку В.І. прошу Вас розглянути підняте питання та доповісти пропозиції щодо його вирішення. За результатами розгляду надати відповідь заявнику. Підпис М.І.Нещадим.( 26 квітня 2005 № 4209/з.).

  1. Ще один заступник міністра оборони В.Пасько, в свою чергу доповідає міністру А.Гриценку “щодо подальшого проходження військової служби полковником Селюком М.Р. Під час проведення бесіди йому було запропоновано 7 вакантних посад рівних та нижчих за окладом. Офіцер виявив бажання бути призначеним на посаду заступника директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України. Довідково – посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта міністерства призначаються особи з вищою юридичною освітою і стажем роботи за спеціальністю не менш як три роки. Полковник Селюк має стаж роботи лише 11 місяців…”. (Підпис. В.Пасько В.В. № 3658/з від 15.04.2005 р.).
  2. Міністр оборони України А.Гриценко в листі на ім’я народного депутата України Григорія Омельченка підтвердив попереднє рішення міністра О.Кузьмука про скорочення посади та зазначив, як і його заступник Пасько про неможливість призначення мене на посаду заступника директора Правового департаменту міністерства по причині відсутності трьохрічного юридичного стажу, а насправді – “…через свої особисті якості (зокрема, завищену самооцінку, емоційність та недостатній рівень самокритики) полковник Селюк М.Р. своєю поведінкою створює нервову обстановку в колективі…”. (№ 220/1712 від 11.06.2005 р. підпис А.Гриценко).
  3. Таку оцінку дала людина, яка сама не маючи досвіду керування військовими підрозділами, частинами чи з’єднаннями зайняла посаду міністра та зазначила у своїх анкетних даних факт отримання диплому про закінчення Академії Збройних Сил України ( насправді п. Гриценко А.С. закінчив лише 3-х місячні курси цієї академії). Іншою причиною є стаття “Чи під силу “Філіалу центру Разумкова” реформувати Збройні Сили України?” в якій викладені порушення чинного законодавства нового керівництва Міністерства оборони України.

ХХІІІ. Наказ Міністра оборони України А.Гриценка № 304 від 07.06.2005 р. про звільнення з військової служби в запас у зв’язку із скороченням штатів

  1. Звільнення з військової служби в запас у зв’язку із скороченням штатів було здійснено тими самими особами, що причетні до:

— скорочення посади заступника начальника управління кадрів МОУ в 1993 році;

— допущення до тимчасового обіймання посади старшого викладача військової кафедри в 2001 році;

— зарахування в розпорядження головнокомандувача ВПС ЗС України в 2002 році;

— призначення на посаду доцента та звільнення через п’ять(!) днів з військової служби в запас в 2002 році;

— скороченню посади заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України в 2004 році;

— зарахування в розпорядження Міністра оборони України;

— не призначення на посаду в Правовому департаменті Міністерства оборони України в 2005 році.

  1. Упродовж майже року утримували мене у т.з. розпорядженні міністра оборони, коли ніхто жодних завдань не визначає, але грошове забезпечується в повному обсязі і звільнили в запас за скороченням штатів 07.06.2005 року після піврічного листування з народним депутатом України Григорієм Омельченком, Секретаріатом Президента України, громадськими організаціями.
  2. Всі переміщення по службі в українському війську для мене здійснювались у зв’язку зі скороченням штатів, реорганізацією та зарахуванням в розпорядження то Головкома ВПС ЗС України, то Міністра оборони України.

ХХІV. Рішення військових судів

  1. “…при подготовке приказа о переводе полковника Селюка помимо представления, составленного лично начальником Управления кадров, других документов не составлялось, поскольку непосредственный начальник – генерал-майор Дячук бил в то время на должности менее 6 месяцев и не мог согласно ч1 п.45 Инструкции составлять аттестацию…”(Решение военного суда Киевского гарнизона от 6 июля 1995 года).
  2. Військові суди розглядали справу за позовом про спростування недостовірної інформації, яка була викладена в офіційному документі Міністерства оборони України — поданні про зняття з посади заступника начальника управління кадрів МО України та призначення заступником начальника кафедри Київського військового інституту управління та зв’язку від 17 листопада 1993 року, яке було складено та підписане начальником цього ж управління генералом Дячуком Г.І.
  3. У поданні, зокрема зазначається:

“… в стилі роботи офіцера присутні невиконавливість та некомпетентність, прагнення завоювати дешевий авторитет серед начальників та підлеглих;

жодне розпорядження, видане офіцеру не було виконане в строк;

в розробці та підготовці нормативних документів участі не приймає, прагне перекласти виконання своїх службових обов’язків на інших посадових осіб;

в відношеннях з підлеглими часто виказує зарозумілість, що негативно впливає на атмосферу у взаємовідношеннях у колективі; виказує вседозвіл;

на засіданнях атестаційної комісії дуже часто задає провокаційні запитання, котрі з часом обмірковуються пресою;

в роботі не бачить головного, більшу частину службового часу присвячує суспільній діяльності в шкоду виконанню службових обов’язків;

            мали місце не одиничні випадки вирішення кадрових питань в обхід керівництва Міністерства оборони України;

подальше використання полковника Селюка М.Р. на кадровій роботі не доцільне.”

  1. – „…подання від 17 листопада 1993 року, яке було підписане начальником управління кадрів Міністерства оборони України генерал-майором Дячуком Г.І. містить відомості, які не відповідають дійсності і викладені неправдиво…”(Рішення військового суду Київського гарнізону від 29.09.1999 р.).
  2. Оскільки саме це подання було єдиним документом, на підставі якого був виданий наказ заступника міністра оборони України І.Біжана про пониження в посаді, я звернувся до Президента України, а відповідь отримав від начальника управління кадрів Військово-Повітрях Сил ЗС України генерала Мазура В.В.
  3. На цей раз суд постановив рішення іменем України– зобов’язати Міністра оборони України О.Кузьмука прийняти конкретне рішення по суті звернення до Президента України, в якому просив сприяти у відновленні у правах — не може існувати наказ, підставою видання якого було сфабриковане подання. Міністр рішення суду не виконав.
  4. Оскільки в поданні дана характеристика моїм діловим і моральним якостям, які відносяться до групи особистих немайнових прав людини, на які згідно Цивільного кодексу України термін давності не поширюється, то право вимагати вилучення цього подання та скасування наказу, що був виданий на його підставі часовими термінами не обмежено. (Ст.277 ЦКУ).

ХV. Протести Генеральної прокуратури України

  1. Двічі жорстко підтримала Генеральна прокуратура України, постановивши протести на незаконність і необґрунтованість рішень всіх трьох судових інстанцій вертикалі військових судів України, що розглядали справу про незаконне звільнення з посади і призначення з пониженням на 8(!) службових щаблів.
  2. Факт порушення порядку видання та скасування наказів встановлений Генеральною прокуратурою України.

“…вопреки требованиям п.36 Временного положения о прохождении воинской службы лицами офицерского состава, утвержденного Указом Президента Украины № 174 от 13.05.1993 года, в приказе не указаны основания перемещения Селюка и согласие от него на данную должность било получено лишь 23 ноября 1993 года, т.е. после издания приказа

При этом, приказ № 02461 от 19 ноября отменен не бил… Вопреки требованиям п.34 Временного положения аттестование полковника Селюка Н.Р. не производилось и решение о его перемещении на нижестоящую должность компетентными должностными лицами принято без учета выводов аттестационной комиссии…”

 (Протест Генеральної прокуратури від 18.06.1996 р № 19-26031-95).

  1. “…Розглянувши скаргу Селюка М.Р. та вивчивши матеріали справи заступник Генерального прокурора України вніс протест…, в судовому засіданні військового суду Київського гарнізону начальник Головного управління кадрів Міністерства оборони України генерал-лейтенант Г.Дячук не зміг пояснити яким чином на проекті наказу від 19 листопада 1993 року з’явився номер 02461, якщо наказ не реєструвався… “.
  2. Військові суди Київського гарнізону та Центрального регіону України, а також військова колегія Верховного Суду України прийняли без належної перевірки твердження посадових осіб Міністерства оборони України, що наказ “02461 від 19 листопада 1993 року не реєструвався, оскільки “Книга учета совершенно секретных и секретных приказов, приказаний и директив” у якій зареєстровано накази Міністра оборони України за 1993 рік, під час судового розгляду позову Селюка М.Р. не була оглянута…” .
  3. “… Під час судових засідань встановлено, що рішення про призначення Селюка М.Р. на іншу посаду прийняте без висновків атестаційної комісії, так як атестування його не проводилось…”.
  4. “… На підставі викладеного, рішення військового суду Київського гарнізону, ухвали військового суду Центрального регіону України та військової колегії Верховного Суду України не можуть залишатися в силі…”.
  5. “… в порядку судового нагляду відмінити рішення військового суду Київського гарнізону, ухвали військового суду Центрального регіону України та військової колегії Верховного Суду України за позовом Селюка М.Р. про визнання незаконними наказів Міністра оборони України № № 02461 від 19 листопада 1993 року та 02461 від 24 листопада 1993 року і поновлення його на посаді заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України…”. ” (Протест Генеральної прокуратури від 13.11.1996 р № 26031-95).

ХХVI. Рішення Адміністрації Президента України та Генеральної військової інспекції при Президентові України

  1. — «…скорочення посади заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України та подальше неодноразове переміщення з посади на посаду, призначення не за фахом, відрядження до іншого гарнізону полковника Селюка М.Р. здійснювалось з грубим порушенням вимог Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та Тимчасових Статутів ЗС України…” ( Лист Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерала армії України В.Губенка Міністру оборони України В.Шмарову № 1/248 від 04.12.1995 року).
  2. — «…особисто Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України доручено Міністру оборони України О.Кузьмуку розглянути питання щодо призначення полковника Селюка М.Р. на посаду, яка відповідала б його військовому званню, освіті і набутому досвіду роботи…». ( Лист Тимчасово виконувача обов’язки Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерал-лейтенанта (підпис) В.Остапенка на ім’я народного депутата України Є.Лупакова ( № 1/470 від 15.7.96 р.).
  3. — »…інформую Вас, що юридичних підстав для перегляду та скасування наказу Міністра оборони України від 24.11.93 № 02461 немає за давністю його видання (6 років)…

            Тому рекомендував би Вам не витрачати марно часу на збирання доказів для скасування зазначеного вище наказу Міністра оборони України, а своїм ставленням до військової служби, сумлінним виконанням покладених на Вас обов’язків заслужити призначення на посаду, яка відповідала б Вашій освіті та набутому досвіду роботи…». (Лист Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерал-полковника (підпис) В.Т.Собков № 8/1-667 від 19.11.1999 р.).

  1. — »…що стосується полковника Селюка М.Р. то Міністром оборони України прийнято рішення про призначення його на посаду, яка б відповідала його званню, освіті та набутому досвіду роботи…» (Лист Глави Адміністрації Президента України Є.Кушнарьова народному депутату України Є.Лупакову № 02/05/1457 від 31.12.97 р.).
  2. — «…до Президента України продовжує звертатись полковник Селюк М.Р. з приводу призначення на посаду, яка відповідала б його званню, освіті та набутому досвіду роботи. У зв’язку з цим, за дорученням Президента України прошу Вас, шановний Олександре Івановичу з запрошенням Селюка М.Р. розглянути цю справу. Про результати проінформувати для доповіді Президентові України…» (Лист першого помічника Президента України В.Литвина (підпис) Міністру оборони України Кузьмуку О.І. № 03-9/133 від10.09.1998 р.).
  3. 6. — »…за дорученням Глави держави у Секретаріаті Президента України розглянуто Ваше депутатське звернення з проханням прийняти рішення стосовно подальшого проходження військової служби полковником Селюком М.Р.

            Зважаючи на те, що полковник Селюк М.Р. добре обізнаний з проблемами правового забезпечення і супроводження питань військового будівництва, має досвід кадрової роботи, викладацької та правозахисної діяльності, міністру оборони України запропоновано розглянути можливість призначення полковника Селюка М.Р. на посаду заступника директора Правового департаменту Міністерства оборони України (Лист Державного секретаря України О.Зінченка народному депутату України Г.Омельченку № 02-02/767 від 13.05.2005 р.)

  1. ”… в результаті вивчення суті справи встановлено – факти переслідування, усунення з посади заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України, неодноразове і безпідставне переміщення на нижчі посади полковника Селюка М.Р. підтвердилися…”.

(Лист Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України генерала армії України В.Губенка Міністру оборони України В.Шмарову № 1/248 від 04.12.1995 року).

ХХVIІ. Звернення народних депутатів України до Президента України та міністрів оборони України

Упродовж 10,5 років депутатами Верховної Ради України на адресу Президента України, Міністрів оборони України, інших посадових осіб органів державної влади було спрямовано десятки депутатських звернень та запитів з проханням вивчити справу полковника Селюка М.Р. та ухвалити рішення щодо призначення його на посаду у відповідності до чинного законодавства України.

1994 рік.

1.Вячеслав Чорновіл. 5 травня до Міністра оборони України.

  1. Вячеслав Чорновіл. 13 травня до Міністра оборони України
  2. Володимир Мухін. 14 червня відповідь № 147/1/2703. ГУК МОУ.
  3. Адам Чикал. 26 липня до начальника ГУК МОУ.
  4. Анатолій Єрмак. 30.11.до Міністра оборони України.

1995 рік.

6.Вячеслав Білоус.26.01. до Президента України.

  1. Вячеслав Білоус.24.02. до Президента України.
  2. Вячеслав Білоус.06.07. до голови Комісії з питань оборони Мухіна В.
  3. Володимир Мухін.13.07. до начальника Головного штабу ЗС України.
  4. Борис Кожин.05.10. до Генерального прокурора України.

11.Євген Лупаков. до Генерального прокурора України (17.10).

  1. Євген Лупаков.31.10. до Президента України.
  2. Вячеслав Білоус.10.11. до Міністра оборони України.
  3. Євген Лупаков.05.11. до віце-прем’єр міністра В.Дурдинця.

1996 рік.

  1. Євген Лупаков. до Президента України (15.07).
  2. Вячеслав Білоус. 12.09. до Президента України.
  3. Євген Лупаков.10.10. до Міністра оборони України.
  4. Вячеслав Білоус. 05.11. до Президента України.

1997 рік.

  1. Вячеслав Білоус.24.01.до голови Конституційного Суду України.
  2. Вячеслав Білоус. 04.03. до голови Служби безпеки України.
  3. Євген Лупаков.10.03. до Президента України.
  4. Віктор Шишкін.05.03. до народного депутата Є.Лупакова.
  5. Євген Лупаков.04.03. до Генерального прокурора України.
  6. Євген Лупаков.05.03. до Міністра оборони України.

25.Григорій Омельченко 26.03. до голови Служби безпеки України.

  1. Євген Лупаков.18.07. до Президента України.
  2. Євген Лупаков.09.09. до голови Комітету з питань законності ВР.
  3. Олександр Жир.22.09. до в.о. Генерального прокурора України.
  4. Євген Лупаков.02.10. до Генерального прокурора України.
  5. Євген Лупаков.06.11. до Президента України.
  6. Євген Лупаков.13.11. до Президента України.
  7. ЄвгенЛупаков.17.12.до ген.інспектора ГВІ при Президенті України.

1998 рік.

  1. Іван Білас.03.03. до Президента України.
  2. Анатолій Єрмак.25.05. до голови Спілки офіцерів України І.Біласа.

35.Іван Білас.27.05. до Президента України.

  1. Іван Білас.02.06. до Президента України.
  2. Іван Білас.24.06. до Президента України.

1999 рік.

  1. Анатолій Єрмак. до Президента України (07.04.).
  2. Георгій Крючков.24.12. до Міністра оборони України.

2000 рік.

40.Володимир Мухін.03.02. до Міністра оборони України.

41.Борис Кожин.18.05. до начальника Правового управління МОУ.

42.Анатолій Єрмак.18.09. до Міністра оборони України.

43.Сергій Дріжчаний. 19.09. до Міністра оборони України.

  1. Анатолій Єрмак.09.11.до Голови Верховної Ради України.
  2. Анатолій Єрмак.09.11.до Голови Верховної Ради України.

2001 рік.

  1. Анатолій Єрмак.12.01. до Міністра оборони України
  2. В.Омеліч.30.01. до народного депутата України А.Єрмака.

48.Борис Андреасюк.09.02. до Верховного Суду України.

  1. Анатолій Єрмак 01.10. до Голови Верховної Ради України І.Плюща
  2. Анатолій Єрмак 25.10. до Міністра оборони України.
  3. Григорій Омельченко 06.12. до Міністра оборони України.

2002 рік.

51.Григорій Омельченко.03.06.до військового суду Київського гарнізону.

  1. Григорій Омельченко.12.08. до Міністра оборони України.

53.Григорій Омельченко. 12.11. до Міністра оборони України.

2003 рік.

  1. Георгій Крючков. 31.07. до Міністра оборони України.
  2. Григорій Омельченко. 06.08. до Міністра оборони України.
  3. Григорій Омельченко. 05.09. до Міністра оборони України.
  4. Григорій Омельченко. 17.11. до Міністра оборони України.

2004 рік.

  1. Григорій Омельченко. 24.02. до Міністра оборони України.
  2. Григорій Омельченко. 19.03. до Генерального прокурора України.
  3. Анатолій Горлов 22.04. до Міністра оборони України.
  4. Григорій Омельченко. 13.12. до Генерального прокурора України.
  5. Григорій Омельченко. 13.12. до Президента України.

2005 рік.

  1. Григорій Омельченко. 14.03. до Президента України.
  2. Олег Білорус. 24.03. до прем’єр-міністра України.
  3. Григорій Омельченко. 27.04. до Президента України.
  4. Олег Білорус. 01.05. до голови Товариства українських офіцерів.
  5. Григорій Омельченко. 27.04. до Міністра оборони України.
  6. Григорій Омельченко. 14.09. до Президента України.
  7. Василь Онопенко 20.11. до голови Ради суддів України

70.

ХХVІIІ. Практика реабілітації фізичних осіб

Приклад реабілітації у судовий спосіб.

11 серпня 1989 постановою Пленуму Верховного суду УРСР були реабілітовані всі засуджені у справі Спілки визволення України (скорочено СВУ). Пленум Верховного суду УРСР, розглядаючи справу, не знайшов у вчинках членів СВУ складу злочину. Такапостанова Пленуму в подальші роки дозволила реабілітувати тисячі українських громадян, які були безвинно репресовані. Все це сталося завдяки протесту до Пленуму Верховного суду УРСР від 15 червня 1989 р., попереднім матеріалами перевірки, які були проведені КДБ і Прокуратурою УРСР.

У 1930 році з 9 березня по 19 квітня в місті Харкові над членами СВУ проходив судовий процес, під час якого були репресовані 474 людини. З них до різних термінів ув’язнення були засуджені 192 особи, умовно засуджені 3, звільнені від покарання 124 особи, найвища міра покарання була призначена 15 і 87 осіб було вислано за межі держави України.

Приклад реабілітації у адміністративний спосіб.

Міністр оборони України Євген Марчук 5 травня 2004 року підписавши наказ Міністра оборони України № 265 про скасування наказу попереднього Міністра оборони України № 638 від 9 листопада 2002 року про звільнення мене з посади доцента кафедри тактики та загальновійськових дисциплін факультету військової підготовки Національного університету в запас, не відновив становище, яке існувало до видання наказу про звільнення — поновлення на посаді доцента.

Вивчивши всі обставини звільнення з посади заступника начальника управління кадрів Міністерства оборони України в 1993 році та факти неодноразового переміщення з посади на посаду зі значним пониженням, Міністр оборони України дійшов висновку про необґрунтованість значного пониження в посаді і фактичного притягнення до дисциплінарної відповідальності у такий спосіб, як пониження в посаді.

Утримання упродовж 10,5 (!) років на посаді старшого викладача та доцента кафедри цивільного навчального закладу зі штатно-посадовою категорією “підполковник” засвідчувало порушення моїх конституційних прав.

Міністр оборони України Є.Марчук ознайомившись з поданням про звільнення з посади заступника начальника управління кадрів міністерства оборони від 17 листопада 1993 року та рішення суду, в якому зазначено, що “відомості викладені в поданні від 17 листопада 1993 року не відповідають дійсності і викладені неправдиво”, ухвалив рішення про поновлення в правах та відновленні становища, яке існувало до видання наказу № 02461 від 19 листопада 1993 року і повторного наказу за цим же номером 02461 від 24 листопада.

Єдиним способом відновлення законності і справедливості Є.Марчук визначив призначення мене на посаду заступника начальника управління правового забезпечення соціального захисту та кадрової роботи Юридичного департаменту Міністерства оборони України.

Таким чином, всі переміщення по службі в Збройних Силах України здійснювались з грубими порушеннями законів України та нормативно-правових актів, які визначали порядок проходження військової служби особами офіцерського складу, призначенні на посади, звільнення з посад та з військової служби в запас.

Звернення до Міністра оборони України Степана Півторака, також генерала армії України схоже, що і він, як і попередні генерали армії України, не без допомоги своїх помічників і радників, не здатен ухвалити рішення про поновлення в правах офіцера, який упродовж 25(!) років намагається довести що він насправді репресований. По-новому. У гібридний спосіб. Начебто без рішень судових органів, але зі збереженням позасудових трійок – наказ віддав генерал-полковник В.Радецький, підготував подання і проект наказу генерал-майор Г.Дячук, підписав наказ генерал-полковник І.Біжан.

Ця трійка вирішила – вигнати з наради всього керівного складу ЗС України, вигнати з Міністерства оборони України, вигнати з Києва і вигнати зі Збройних Сил України. Це їм вдалось. Завадити не міг ніхто.

Полковник у відставці Селюк М.Р.

http://justice.org.ua/politika-i-pravo-podiji-fakti-komentari/pomsta-roztyagnuta-na-25-lit

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика